Розділ 4. Траурний Метелик

Хмарна ніч, Середнє Місто Євіанни

Ну чого ще можна було бажати, як не густих хмар та глибокої ночі? Небо настільки було поглинуте чорнотою, що навіть зелені спалахи майже не були видимими. Здавалося, що матінка-природа цієї ночі була до мене повністю прихильною. За таких умов не буде складно перейти дорогу та наблизитися до будівлі.

Правда, моя радість не тривала довго, і вже за якусь мить після мого прибуття до борделю почався дощ. Варта закладу одразу ж поховалася під накриття, але це не сильно полегшило мені справу.

Бордель з дивною назвою «Траурний Метелик» мав три поверхи та досить великі розміри, виглядав дуже дорогим і старим. На його стінах навіть можна було побачити кам'яні фігури у вигляді жінок, які прикривали свої інтимні місця віялами: одна з найдревніших професій заслужила на увагу скульпторів. Коли я був тут ще при денному світлі, то став свідком того, як часто перехожі зупинялися та розглядали ці фігури.

Мене ж, як і інших зівак, теж цікавила архітектура, але все ж я більше звертав увагу на розташування кімнат, вікон та дверей, через які можна було б увійти всередину, а потім і втекти.

Хоч я і приходив сюди на розвідку, але нічого прямо таки корисного не знайшов. Всі вікна, як і має бути в такому добропорядному закладі, були завішені важкими червоними шторами, тому мені доведеться лізти в гніздо шершнів наосліп. Також, навколо борделю його власник вирішив залишити місце для пишних клумб, через що всі інші будівлі будувалися досить далеко, щоб не мати можливості перестрибнути з даху на дах.

З обнадійливого були карети гостей закладу, що стояли поруч та дозволяли за ними сховатися і підійти ближче до будівлі. Одна, особливо дорога, навіть була достатньо високою, щоб з неї можна було ухопитися за досить широкий карниз другого поверху. От за що люблю стару імперську архітектуру, так це саме за такі карнизи.

Але поруч з каретами крутилися кучери, що терпляче чекали на своїх господарів. Вони навіть не думали сховатися від дощу. На щастя для них, їхній одяг добре захищав від негоди. І це вже ускладнювало справу.

Чи була ця ситуація для мене чимось надскладним та незвичним? Бувало і гірше. Одного разу довелося вкрасти сережки нареченої прямо з її вух під час її першої шлюбної ночі. І поки молодята були зайняті продовженням роду, не особливо відрізняючи в темряві свої руки від моїх, я виконував замовлення заздрісної сестри нареченої.

Цього разу буде щось схоже, хоча й з ризиком зловити залізо під ребра від варти.

Що ж, настав час діяти. 

Переконавшись, що гільдійська варта не свердлила поглядами в моєму напрямку, я цілком нормально, не поспішаючи, почав переходити дорогу. Для вартових це мало виглядати так, наче хтось просто проходив повз. Все ж немає нічого дивного в тому, що вулицями тиняється хтось у накидці та капюшоні, тим паче в таку погоду.

Біля карет і так було темно, а я ще й зайшов у тінь однієї з них. Темрява навколо мене була настільки густою та затишною, що я відчув себе як вдома. Лише дощ та голоси кучерів, які зібралися вкупі за розмовою, порушували цю ідилію та домашній затишок:

— Мій вчора на якогось біса наказав мені відвести його в Зовнішнє Місто, — гидливо промовив один із них. — Хотів на власні очі побачити ожилих скелетів та зомбі.

— І як, побачив? — Із насмішкою в голосі запитав інший. 

— Ні, тихо було, варта та ордени з храмовниками всіх швидко знищують. Але він на п’яну голову щось вгледів у темряві, і з переляканим свинячим криком наказав мені гнати карету. Я думав, у нього серце не витримає. Не вистачало ще мені втратити роботу через його смерть.

— Ха-ха, — посміявся третій. — Часом я взагалі не розумію, як такі ідіоти взагалі змогли отримати такі гроші та владу.

— Та що тут розуміти? Ті, що отримали багатство своїми силами, по борделях не тиняються, бо знають ціну грошам. Це ті, що все ласе отримали у спадок, тут ці самі спадки й про... прогулюють, м'яко кажучи.

— Так, нам би їхні гроші… — мрійливо промовив один із кучерів. — А хтось з вас бував усередині? 

— Я бував, — відгукнувся один, після чого всі втупилися на нього в очікуванні пояснень. — Я раніше охоронцем був, а не кучером, тому ходив туди зі своїм лордом.

— І що там?

— Все те саме, що й у будь-якому іншому борделі, але в десятки разів багатше. Будівля велика, коридори широкі, а стеля висока. Але звуків там майже не чути завдяки товстій тканині, розвішаній всюди. Ходиш наче в лабіринті серед тих завісок та штор. Типу щоб за ними клієнти могли усамітнитися з «метеликами» та не чути чогось зайвого. Накурено якимось солодким димом, від якого ходиш немов п'яний.

— А я-то думав, там просто кімнати з ліжками, — здивувався один із них.

— Ага, зараз, — посміявся колишній охоронець. — У багатих свої химери в головах, їм просто кімнат з ліжками недостатньо.

— Розкажеш детальніше? 

— Часу в нас багато, розкажу.

І він справді почав розповідати, але на одного слухача в нього поменшало, адже я вловив момент, коли всі відволіклися на нього, і пройшов за каретами ближче до будівлі.

І знову моя похвала архітектурі імперії: лізти по кареті не довелося, бо, розбігшись і підстрибнувши, я з легкістю зміг ухопитися за вигадливу стіну. Ні, справді, якщо хочете, щоб вас було легко пограбувати, просто зробіть стіни свого дому рельєфними, а не плоскими.