Глава 7. Мовчання Янгола

У Небесній Канцелярії панувала така тиша, що було чути, як у далекому секторі «Смирення» хтось тихо плаче, намагаючись бути вдячним за свої страждання.

Кассіель сидів за своїм столом, але не гортав списки піддослідних. Він дивився на екрани, де Анна малювала яскраві, агресивні полотна, Віктор Степанович відкрито обговорював відкати з партнерами, а Артур у гаражі щасливо матюкався, намагаючись оживити старий двигун.

Усі вони були «гіршими» версіями людей, яких Кассіель прагнув створити. Вони стали менш смиренними, менш чистими й значно більш егоїстичними. Але виглядали... легше.

Морт підійшов до нього, несучи дві склянки кави (справжньої, чорної, з Пекла, яка пахла підгорілим цукром і правдою). Він поставив одну перед Янголом і мовчки сів поруч.

— Чому вони такі раді? — тихо запитав Кассіель. — Я давав їм надію. Я давав їм шлях до світла. А ти... ти просто сказав їм, що вони жадібні, ліниві та розлючені. Ти дав їм їхні вади. Чому вони відчувають полегшення від того, що вони — грішники?

Морт повільно відпив каву: — Тому що твій «шлях до світла» — це постійний іспит, Кассі. Ти змушуєш людей бути в напрузі двадцять чотири години на добу. Ти кажеш їм: «Будьте ідеальними, і тоді отримаєте любов». А я кажу: «Ви вже не ідеальні, і це нормально. Просто визнайте це і живіть далі». Твоя любов — це нагорода за слухняність. Моя чесність — це прийняття того, ким вони є.

Кассіель відставив каву, навіть не спробувавши: — Але це ж неправильно. Якщо ми дозволимо людям бути такими, якими вони є, вони ніколи не стануть кращими. Світ заповниться хаосом, гнівом і жадібністю.

— Світ і так заповнений цим, — відповів Морт, дивлячись на екрани. — Різниця в тому, що твої «кращі» люди тримають цей гнів у собі, поки він не перетвориться на рак, депресію або раптовий спалах божевілля. А мої «погані» люди просто випускають пару. Вони чесні у своєму гніві, тому менш небезпечні.

Янгол замовчав. Він згадав усіх тих, кого «вивів до світла» за тисячі років своєї служби. Згадав мільйони людей, які стали смиренними, тихими й «праведними», але чиї очі були порожніми, наче в риби, що задихається на піску.

— Ти хочеш сказати, що вся моя робота... — Кассіель не договорив.

— Я не кажу, що твоя робота була марною, — Морт напрочуд м'яко продовжив: — Твої ілюзії потрібні, щоб люди не збожеволіли від жаху реальності в перші п'ять хвилин життя. Але проблема в тому, що ти вирішив зробити ілюзію кінцевою метою. Ти забув, що світло має підсвічувати дорогу, а не сліпити того, хто нею йде.

Кассіель відвернувся від екранів. Його ідеальна біла туніка раптом здалася йому занадто яскравою, майже сліпучою. Він відчув дивний, незвичний стан — щось, що в Небесній Канцелярії називали «сумнівом», а в Пеклі — «початком розуму».

— Я відчуваю, що брехав їм, — прошепотів Янгол.

— Вітаю, Кассі, — Морт ледь помітно посміхнувся. — Ти щойно зробив свій перший крок до того, щоб стати справді чесним. Тільки не звикай до цього, бо бути чесним — дуже виснажливо. Потрібно постійно дивитися на бруд, а не на хмаринки.

Янгол не відповів. Він просто сидів у тиші, слухаючи, як десь далеко внизу люди продовжують бути недосконалими, грішними й абсолютно щасливими у своїй правді.

Це була перша глава в їхній суперечці, де Демон перестав бути просто опонентом і став для Янгола дзеркалом.

Морт помітив це. Він знав, що тепер гра стає набагато цікавішою. Бо найскладніше випробування починалося не для людей, а для самого Янгола.