Глава 2. Інструкція з експлуатації людей

Після укладання парі Кассіель і Морт перемістилися до «Сектора Спостереження». Це був величезний зал із тисячами плаваючих екранів, кожен з яких відображав життя окремої людини в реальному часі. Все це нагадувало гігантський центр управління польотами, тільки замість ракет тут керували людськими долями, а замість інженерів працювали істоти, які вважали, що знають, як «правильно» жити смертним.

— Отже, почнемо з чогось простого, — Кассіель з ентузіазмом гортав віртуальний список. — Нам потрібен хтось, хто перебуває в стані внутрішнього розладу. Хтось, кого можна «підняти». О, дивись!

Він вказав на екран, де в маленькій орендованій квартирці, заваленій книгами та порожніми чашками з-під кави, сиділа жінка. Її звали Анна. Вона була художницею, яка малювала дивовижні речі, але впевненість у собі мала на рівні з вірою в те, що завтра настане кінець світу.

— Анна, — промовив Кассіель, і його очі засяяли. — Вона прагне визнання, але боїться його. Вона хоче бути доброю, але відчуває, що її доброта лише робить її жертвою. Ідеальний матеріал. Я створю для неї серію «щасливих випадковостей». Навію їй думку, що її страждання — це шлях до справжнього мистецтва, а її самотність — це насправді вищий ступінь духовної чистоти. Я дам їй надію, яка змусить її терпіти ще кілька років, поки вона не стане «гідною».

Морт, який у цей час намагався знайти в Небесній Канцелярії автомат із нормальною кавою (замість якої всюди пропонували «нектар цілісності», що на смак нагадував рідкий цукор), обернувся.

— Ти знову це робиш, Кассі, — зітхнув Демон. — Ти створюєш «моркву» перед носом осла. Ти не допомагаєш їй, ти просто збільшуєш термін її мук, називаючи це «шляхом». Ти продаєш їй підписку на надію, за яку вона платить своїм реальним життям.

— Це називається натхненням, Морте! — обурився Янгол. — Людина не може жити без ілюзій. Без них вона просто розвалиться на шматки від реальності.

— Тоді дай їй можливість зібрати ці шматки й побудувати з них щось справжнє, — Морт підійшов до екрана і придивився до Анни. — Мій підхід буде іншим. Я не обіцятиму їй, що вона «обрана» чи «духовна». Я просто покажу їй правду.

— Яку саме? — з цікавістю запитав Кассіель.

— Те, що вона талановита, але занадто лінива, щоб вийти з зони комфорту свого відчаю. Те, що її «доброта» — це насправді просто страх сказати «ні». І те, що світ не дасть їй нічого, поки вона сама не виб’є ці двері з ноги. Я запропоную їй угоду: приберу її страх, але натомість вона має визнати, що вона — не свята мучениця, а просто людина зі своїми егоїстичними бажаннями.

Кассіель зневажливо пирхнув:

— Це занадто грубо. Вона злякається. Вона шукає світла, а не холодного душу з фактів.

— Саме тому вона й вибере мене, — Морт ледь помітно посміхнувся. — Бо правда, навіть найгірша, приносить полегшення. А твоє світло просто засліплює.

Янгол розправив крила, що створило в кімнаті легкий протяг із запахом лілій.

— Подивимося. Я починаю діяти просто зараз. Створюю «випадкову» зустріч із впливовим галеристом, який скаже їй, що її робота «потребує ще трохи смирення та болю». Це зачепить струни її душі.

— А я, — Морт дістав із кишені маленький чорний блокнот, — просто закину їй у голову одну-єдину думку: «Ти ненавидиш усіх, хто каже тобі терпіти».

Демон відійшов від екрана, задоволений собою. Він знав, що в битві між «святою надією» та «цинічною правдою» правда зазвичай виграє, бо вона не вимагає від людини бути кимось іншим.

Кассіель тим часом заплющив очі, концентруючи свою «доброту», щоб створити ідеальну, красиву й абсолютно фальшиву пастку. Випробування Анни офіційно розпочалося.