Розділ 5 Кур'єр і Авантюрист

Сторінка 12

Новий день у місті Естмар розпочався із дзвону дзвіниць і запаху свіжого хліба з центрального ринку. Адріан Фолкнер, у звичному кур’єрському одязі з блакитною накидкою, уже давно був на ногах. Його сумка з листами й пакунками ледь трималася на ремені — всі знали, що він найточніший і найвідповідальніший кур’єр міста.

 

Доставка з ранку до вечора

 Спершу — старий чаклун Мерн із Північного кварталу. Він отримав листа з Академії Магії про доставку нових кристалів. Старий зрадів, а потім щедро пригостив Адріана яблучним пирогом.

🛠️ Далі — брати-гноми, що мали кузню на розі Кам’яної площі. Їм прийшов контракт на виготовлення нової партії обладунків для королівської варти. Один із гномів обійняв Адріана, хоч і хрипло пробурмотів:
— Такий кур’єр — то як щасливий молот.

Потім — лист до звіролюдки Лорії, яка працювала у квітковій лавці. Вона прочитала лист, обійняла букет з білими ірисами й промовила:
— Тепер моє серце спокійне… Дякую.

🔹 Під вечір, коли сонце вже схилялось до заходу, Адріана зупинив невідомий чоловік у темному одязі, з каптуром, який повністю затінював його обличчя.

— Ви… кур’єр, так?
— Так. Що саме треба доставити?
— Це — термінова посилка. Призначення — гільдія авантюристів Естмару. Тільки в руки голові гільдії. Особисто. І… нікому більше.

Чоловік передав невеликий, але важкий пакунок, запечатаний темно-зеленим воском із символом меча й крила.

— Що всередині? — обережно запитав Адріан.
— Можеш навіть не намагатись здогадуватись. Просто достав. Інакше... місто може потрапити в біду.

Адріан кивнув.
— Я доставлю. Як завжди.

 

Гільдія авантюристів. Доставка та розмова з Главою

Вечір. Адріан, ще у формі кур’єра, постукав у двері службового входу гільдії. Його провели вузьким коридором до масивних дверей, за якими знаходився кабінет глави Гільдії авантюристів.

— Хто це? — пролунав голос зсередини.

— Кур’єр. Маю доставку — лише для вас.

— Заходь.

Двері скрипнули, і Адріан увійшов у великий кабінет. Стелажі з книгами, карта Естмару, кілька магічних артефактів. За масивним столом сидів великий темношкірий чоловік у срібному обладунку — Голан Даргрейн, легендарний авантюрист рангу S.

Його погляд був гострий, мов ніж, але коли він подивився на Адріана, у ньому з’явився теплий вогник.

— О, кур’єр. Я чув про тебе. Надійний, мов ранкова пошта.

Адріан передав йому посилку.
— Прохання — тільки в руки.

Голан розламав печатку, відкрив пакунок. Усередині — невеликий сувій, загорнутий у чорну тканину. Він швидко його прочитав, а потім поглянув на хлопця:

— Знаєш… є в тобі щось знайоме. Хоча, напевно, просто від того, як твердо ти стоїш.

Адріан лише усміхнувся:
— Я звик стояти на власних ногах.

Голан кивнув:
— Іди з миром, кур’єре. Але пам’ятай — у світі кожна доставка може стати… викликом долі.

 

Наступного дня: Підвищення

Вранці — нова особистість, новий образ. Тепер — Арден, у масці, з мечем, прибув до гільдії авантюристів.

Рейна чекала на нього з усмішкою:
— Тебе викликає Голан. І… вітаю. Ти — ранг A.

У кабінеті глава гільдії вже стояв, спершись на стіл.
— Арден. Знову ти. Я перевірив твій звіт з підземелля. Робота — блискуча. І ти пройшов випробування на довіру.

Адріан мовчки вклонився.

— Відсьогодні ти — авантюрист рангу А. І з цим рангом відкривається нова глава твого шляху. Завдання стають серйознішими, небезпека — більшою. Але й значення кожної дії… величезне.

— Я готовий.

— І ще одне, Арден. Є такі, хто спостерігають. За тобою. Уважно.

— Я звик до спостережень, — коротко відповів Адріан.

Голан посміхнувся:
— Тоді побачимось. Можливо… швидше, ніж думаєш.

Сторінка 13

Ранок у місті Естмар починався, як зазвичай — світанок лив крізь хмари світло золотистим потоком, вулиці ще не були наповнені гамором, а городяни лише відкривали лавки й пекарні. Проте серце Адріана билося швидше — сьогодні був день чергового авантюристського завдання.

Одягнувши свою бойову амуніцію, маску, що приховувала його обличчя, і перевіривши спорядження — меч, щит, зілля лікування, амулет зв'язку, — він вирушив до гільдії авантюристів.

 

Гільдія — несподівана зустріч

Він штовхнув двері, і...

галас, сміх, брязкіт зброї, запах поту й шкіри наповнили повітря. Велика зала гільдії була вщерть забита авантюристами, які повернулися зі своїх завдань або щойно шукали нових пригод.

Гноми, ельфи, звіролюди, люди — всі шукали роботу на величезній дошці квестів, переглядали звіти, перекидалися словами, підраховували здобич або демонстрували рани й трофеї.

Адріан здивовано озирнувся. Така кількість людей була рідкістю.

— Невже всі повернулися одночасно?.. — пробурмотів він.

— Так, і ще більше в дорозі, — почувся знайомий голос.

Рейна, реєстраторка гільдії, усміхнулася з-за стійки.

— Сьогодні багато хто з груп завершили місії одночасно. Деякі з авантюристів просто приїхали на щорічний огляд або на підвищення рангу. Тож тіснота — тимчасова.

Адріан кивнув і підійшов до дошки завдань, уважно переглядаючи запропоновані місії. Його погляд зупинився на одній, написаній чорним чорнилом:
 

Завдання рангу A
"Зачистка села Тарнвуд"
 Поблизу села, розташованого в лісі на південь від Естмару, з’явилися загони гоблінів.
 Зафіксовано кілька нападів на фермерів і зникнення худоби.
 Мета: знешкодити загрозу, знайти вогнище гоблінів, знищити ватажка.

Нагорода: 120 золотих, рекомендація на наступний ранг.

— Це мені підходить. — сказав він, знявши лист зі стіни.

— Твоя маска вже стала легендою, Арден. — усміхнулася Рейна. — Будь обережний. Ці гобліни — не прості.

Село Тарнвуд

Сонце вже піднялося, коли Адріан добрався до краю Тарнвуду — невеликого села, оточеного лісом, з дерев’яними хатами, що тулились до старих дубів. Дорога була безлюдна, але ознаки гоблінської присутності були всюди: спалене сіно, порізані паркани, сліди босих лап у болоті.