Розділ 3 Путішествіє і місія в різних Країнах

Сторінка 1

Перші промені сонця ковзали по баштах фортеці, коли капітан Гавейн вийшов у двір, де вже зібралися новачки. Його суворе обличчя випромінювало зосередженість. Поруч стояв король Едмунд, який оглядав кожного присутнього з важким, але справедливим поглядом.

— Сьогодні ви вирушите на свої перші справжні місії, — почав Гавейн. — Це буде ваша перевірка. Ви більше не тренуєтеся. Тепер ви — кур’єри, і ваше завдання — служити гільдії та королівству.

Едмунд зробив крок уперед і додав:

— Кожен із вас отримає особисте завдання. Ви працюватимете самостійно. Це можливість довести свою готовність.

Адріан відчув, як його серце забилося швидше. Він очікував почути, куди його відправлять, але в той же час тривога стискала груди.

— Фолкнер, — звернувся до нього Гавейн, витягаючи зі свого пояса сувій, перев’язаний червоною стрічкою. — Твоя місія — доставити цей лист у Королівство звіролюдів. Його потрібно передати особисто в руки королю звіролюдів, нікому іншому. Вони поважають точність і честь, тому будь обережний. Один неправильний крок може зіпсувати все.

Адріан узяв сувій, притискаючи його до грудей, і став на одне коліно перед королем Едмундом.

— Я виконаю це завдання, Ваша Величносте, і не підведу вас, — сказав він із рішучістю.

— Пам’ятай: звіролюди мають свої звичаї, і ти повинен дотримуватися їхніх правил. Королева навчала тебе, як з ними говорити, тож використай ці знання. Успіху тобі, Адріане, — відповів король, злегка кивнувши.

Дорога до Королівства звіролюдів

Шлях до Королівства звіролюдів був довгим і небезпечним. Це був регіон густих лісів і диких річок, де люди з’являлися рідко. Під час дороги Адріан згадував уроки королеви:

— "Звіролюди поважають силу й чесність, але ніколи не пробачать неповагу. Завжди дивись їм в очі, коли говориш, і тримайся прямо. Їхні звичаї можуть здатися грубими, але вони надзвичайно шляхетні в душі."

Він також знав, що звіролюди можуть виглядати страхітливо через свій вигляд — вони поєднували в собі людські риси з рисами різних тварин, але всередині вони були розумними та благородними істотами.

Коли він дістався до меж їхніх земель, на нього чекала перша несподіванка. Дорогу перекрили двоє стражників-звіролюдів. Один із них був високим, із гривою, схожою на лев’ячу, а інший — невисоким, але з кігтями, як у ведмедя.

— Хто ти, людино, і що робиш на наших землях? — прогарчав левоголовий стражник.

Адріан виструнчився, пам’ятаючи слова королеви.

— Мене звати Адріан Фолкнер. Я кур’єр із гільдії кур’єрів. Прийшов, щоб доставити важливе послання вашому королю.

— Королю? Покажи, що ти несеш, — вимагав ведмедеголовий.

Адріан похитав головою, але не відступив.

— Цей лист може бути переданий лише в руки вашому королю. Це наказ короля Едмунда. Я не можу порушити його волю.

Левоголовий стражник звузив очі, але, побачивши рішучість Адріана, повільно кивнув.

— Гаразд. Але будь обережний. Один неправильний крок, і ти не повернешся назад.

Зустріч із королем звіролюдів

Адріан увійшов до тронної зали. Вона була викладена грубими каменями, а стіни прикрашали трофеї полювань: роги, голови звірів і зброя. На троні сидів король звіролюдів — високий чоловік із вовчим обличчям, одягнений у шкіряні обладунки. Його очі світилися мудрістю, але й строгістю.

Адріан повільно підійшов, ставши на одне коліно.

— Ваше Величносте, я прийшов із посланням від короля Едмунда.

Король підняв руку, змусивши його замовкнути.

— Ти людина. Чому я маю довіряти тобі? — запитав він.

Адріан тримав голову рівно, як вчив його Едмунд.

— Тому що я — кур’єр. І моя честь полягає в тому, щоб виконати це завдання, не зрадивши довіри тих, хто дав мені цю місію.

Король повільно встав із трону й підійшов ближче.

— Покажи мені послання.

Адріан витягнув сувій і передав його обережно, торкаючись лише стрічки, як було наказано. Король узяв лист, уважно оглянув печатку й відкрив його.

Кілька хвилин він читав, після чого повернувся до Адріана.

— Ти виконав свою місію, людино. Мені сказали, що ти можеш стати великим кур’єром. І тепер я бачу, що це правда. Іди з миром. Але пам’ятай: двері нашого королівства завжди відкриті лише для тих, хто дотримується наших законів.

Адріан схилив голову.

— Дякую, Ваше Величносте.

Повернення та підсумки

Коли Адріан повернувся до фортеці, його зустріли Ліана та Ральф.

— Ну що, як це було? — запитав Ральф. — Чи ти просто відніс лист і повернувся, наче нічого й не сталося?

— Це було складніше, ніж ти думаєш, — відповів Адріан із усмішкою. — Але я дізнався, що навіть найстрахітливіші створіння можуть бути мудрими й справедливими.

Ліана кивнула.

— Це лише початок, Адріане. Але, здається, ти впорався чудово.

Адріан лише усміхнувся, знаючи, що його справжній шлях тільки починається.

Сторінка 2

Дорога до королівства Сільванар вела через густий ліс, який здавався нескінченним. Тіні дерев падали на вузькі стежки, а зусібіч доносився спів птахів та шум струмків. Адріан тримав сувій у внутрішній кишені плаща, якого не випускав із рук, навіть коли зупинявся на короткий відпочинок.

— Ельфи, — тихо промовив він сам до себе, згадуючи уроки королеви Елайзи. — Їхній світ не схожий на наш. Вони слухають кожне слово й помічають навіть дрібниці. Я повинен бути обережним.

Коли він наблизився до меж ельфійського королівства, стало зрозуміло, що це не просто ліс. Дерева тут були неймовірно високими, їхні крони майже торкалися неба, а повітря стало насиченим ароматом квітів і трав.