Розділ 2. Перевірка долі

Сторінка 7

Королева кілька секунд мовчала, розглядаючи Адріана. Її очі, ясні й проникливі, здавалися здатними зазирнути прямо в його душу. Потім вона злегка нахилила голову, ніби щось вирішивши.

— Мабуть, ти вже здогадався, що моя поява в лісі не була випадковою, — сказала вона, перериваючи тишу.

Адріан здивовано підняв брови.

— Що ви маєте на увазі, Ваша Величносте? Ви ж… потрапили в пастку, — промовив він, згадуючи той момент, коли побачив її ногу, затиснуту корінням.

Королева ледь посміхнулася.

— Так, я опинилася там не без допомоги. Але це було частиною моєї перевірки. Я хотіла побачити, хто з вас новачків зможе поставити честь і людяність вище власного завдання. Більшість пройшла б повз, боячись провалу. А ти… ти зупинився. І допоміг мені, навіть ризикуючи своїм шансом.

Адріан мовчав, намагаючись знайти слова.

— Тобто… ви знали? Ви навмисно...

— Так, — перебила вона його. — І мій чоловік, король Едмунд, також знав. Саме я попросила його дозволити мені провести цей невеличкий експеримент. Нам потрібні не лише вправні кур’єри, але й ті, хто здатний приймати правильні рішення в складних ситуаціях. І ти довів, що ти саме така людина.

Адріан не знав, що сказати. Все це здавалося надто дивним.

— То це була пастка для мене? Чи я був просто піддослідним? — нарешті запитав він, намагаючись стримати хвилювання.

— Ні, не зовсім, — лагідно відповіла королева. — Це була перевірка. І ти пройшов її. Але зараз у мене є для тебе справжнє завдання, яке допоможе тобі проявити себе ще більше. Ти готовий?

Адріан зітхнув, зібравши всі думки докупи.

— Так, Ваша Величносте. Я готовий.

---

Тим часом у сусідній залі король Едмунд уважно слухав капітана Гавейна, який розповідав про новачків. Коли розмова перейшла до Адріана, король зупинив капітана жестом руки.

— Він врятував її, навіть не знаючи, хто вона така? — запитав Едмунд, нахмуривши брови.

— Так, Ваша Величносте. Хлопець виконав завдання і допоміг вашій королеві. Чесно кажучи, я не очікував, що хтось із новачків зможе впоратися так благородно.

Едмунд злегка усміхнувся.

— Він мені подобається. Він нагадує мені мене в його віці. Я теж колись ризикував усім, аби врятувати того, хто потребував допомоги.

— То що ви плануєте? — запитав Гавейн.

— Я дам йому шанс, — сказав король, його очі заблищали. — Думаю, ми обидва хочемо побачити, наскільки далеко він зможе зайти.

---

Королева повернулася до свого завдання.

— Це буде непросте випробування, Адріане, — сказала вона, підходячи ближче. — Тобі доведеться доставити важливий лист до фортеці Валенс, що знаходиться на кордоні з гірськими землями. Але є одне "але".

— Що саме? — запитав хлопець, його голос звучав спокійно, хоча всередині він відчував тривогу.

— Це територія, де часто діють розбійники. Вони полюють за такими кур’єрами, як ти, знаючи, що ми несемо важливу інформацію. І цього разу ти будеш сам. Ніхто не прикриватиме тобі спину, — її голос став суворішим.

— Сам? — Адріан ледь не відступив назад, але потім зібрався. — Якщо це ваше завдання, я виконаю його.

Королева кивнула.

— Я вірю, що ти впораєшся. Ти отримав це завдання не просто так. Але пам’ятай: не кожне завдання вирішується силою. Розум, спостережливість і здатність знаходити рішення — ось що робить справжнього кур’єра.

Вона простягнула йому маленький сувій, перев’язаний червоною стрічкою.

— Ось, це послання. Зроби все можливе, щоб воно потрапило до фортеці Валенс.

Адріан взяв сувій і схилив голову.

— Я не підведу вас, Ваша Величносте.

— Я в цьому не сумніваюся, — відповіла королева, злегка посміхаючись.

---

Коли Адріан вийшов із зали, до нього підійшли Ліана і Ральф.

— Що це за завдання, що тебе покликала сама королева? — запитала Ліана, схрестивши руки.

— Мені потрібно доставити послання до Валенса, — відповів він, тримаючи сувій.

— Валенс? Це ж гірські землі! Там розбійників більше, ніж дерев у лісі! — вигукнув Ральф.

— Я знаю, але це завдання для мене. І я впораюся, — твердо відповів Адріан.

Ліана кивнула, її обличчя стало серйозним.

— Будь обережний, добре? І якщо щось станеться, пам’ятай: у тебе завжди є вибір. Кур’єр може врятувати лист, а може врятувати себе. Не намагайся бути героєм, якщо це коштуватиме тобі життя.

— Я не підведу ні себе, ні королеву, ні вас, — сказав він, відчуваючи, як хвиля рішучості огортає його.

— Гаразд, не підведи, хлопче, — пробурмотів Ральф, хоча в його голосі було більше підтримки, ніж він намагався показати.

---

Адріан вирушив у дорогу ще до заходу сонця. Відчуваючи вагу сувою в кишені, він розумів, що це завдання стане його найбільшим випробуванням. Але попереду його чекали не лише розбійники чи гірські перевали. Попереду чекали відповіді на питання, ким він був насправді і наскільки далеко він готовий зайти заради честі кур’єр.

Сторінка 8 

Адріан рухався вперед гірською стежкою, відчуваючи холодний вітер, що бив йому в обличчя. Високі дерева стояли, мов мовчазні вартові, обабіч дороги, а важкі хмари насувалися з півночі, обіцяючи бурю. Він знав, що має поспішати, але відчував, як кожен крок давався важче.

Його завдання здавалося простим — доставити сувій до вартового фортеці Валенс, але гірські землі були небезпечними. Це був регіон, де розбійники часто влаштовували засідки, і, згідно з чутками, тут жили загадкові істоти — ельфи, які уникали зустрічей із людьми.

— Ну, рухайся, Адріане, — пробурмотів він собі, намагаючись зберігати спокій.

Раптом із-за дерев почувся шурхіт. Адріан завмер. Його рука інстинктивно потяглася до невеликого ножа, який йому дали перед дорогою. Він придивився до темряви між деревами.

— Гей, хлопче, — грубий голос порушив тишу. Із-за дерев з'явилися троє чоловіків. Вони були одягнені в потертий одяг, а їхні обличчя приховували маски.