Глава 20

Під чуйним керівництвом Найджела аванкар мчить запиленою дорогою. З одного боку, я тішуся, що їду, а з іншого — мене сильно бентежить Найджел. Ох і причепилося ж те драконисько… Хоча без нього я б так не прокотилася. Ми їдемо не в загальному строю, де вже затесалася Еллен, а паралельно. Найджел то прискорює, то сповільнює аванкара. Я верещу від задоволення, коли ми різко обганяємо інших. Так, все ж таки бути драконом іноді круто. Ми мчимо величезним каньйоном. Дороги тут, власне, немає, тож можна їхати, де хочеш і як хочеш. Це інструктори пропонують для звикання їхати в одному ланцюжку, але в Найджела — своє на думці. Як і в усіх драконів, для яких чужі правила — лише порожній звук. Аванкар набирає швидкість. Його лапи майже не видно від того, як швидко він ними перебирає. Клуби пилу піднімаються в небо. Пальці, зімкнуті в замок, німіють. Мене огортає надзвичайне відчуття. Немовби потужна хвиля піднімається зсередини й захльостує з головою. Бажаю, аби це не припинялося. І я не про катання на аванкарі, а про ці емоції. Я ніби драконицею лечу в небі. Вітер обвиває моє лускате тіло. Розправлені крила змахують із силою. Розганяюся і… врізаюся в чужу спину. Найджел різко гальмує аванкара.

— Ай! — кажу я. — Можна було й легше!

Кричу. А як ще, коли вуха закладені, а руки й зовсім не слухаються. Найджел не відповідає. Напевно, теж оглух. Відчуваю, як мої застиглі пальці масажують. Кожен пальчик піддається солодким тортурам у гарячих чоловічих долонях, що повільно його розтирають. Стає ніяково. Озираюся — проїхали дещо далі від того місця, де стоять намети, про які казали інструктори. Мої пальці один за одним перебирають, а потім розціплюють між собою. Мої руки в його полоні. Він масажує їх, розганяючи тілом кров і полум’я. Так ніжно і приємно. Зіскакую з тварини.

— До чого це все? — питаю його.

— Ти про що? — дивується він.

— Послухайте, навіть якщо на мені цей браслет, який блокує мою сутність…

— О, то ти все-таки не людина, — перебиває він мене, а мені аж гарчати хочеться.

— Ну не людина я! То й що?

— А те, що блокатори заборонено, ти хоч у курсі? — він іронічно підіймає брову.

— Так, у курсі, — відповідаю. — Давай так. Я не хочу мати з тобою справи. Ми просто перебуваємо на одному курорті. Все.

Найджел лише хитає головою. Ну звичайно. Мету обрано, й плювати дракону на чужу думку!

— Гаразд, твоя справа, — знизує він плечима, а його око знову смикається.

Я аж не знаходжу, що відповісти. Душу роздирає вогонь, а йому добре!

— Сідай, — вказує на аванкара. — Поїдемо чай пити.

Це що було? Невдала розмова?