Глава 3

Найджел

— А потім підірвати!

Невеликий макет міста підлітає до стелі й парить. Під ним захоплено скаче Веньян Стадніон. Сивочолий винахідник, що звів науку на п’єдестал пошани. Цей дивовижний дракон мав воістину надприродну пам’ять. Не забував порядку, назв і точних властивостей кожного елементу в періодичній хімічній таблиці, міг легко перелічити всі назви відомих світів і де вони розташовані стосовно двох сонць у ту чи іншу конкретну мить. Але ніяк не міг запам’ятати імена своїх онуків і дітей. Хоч їх найбільше — всього п’ятеро. Він частенько забуває, що я теж його онук.

— Ось бачите! Пане Стадніоне, все вийде.

Я втомлено потираю скроні, намагаючись вловити серед своїх думок бодай одну здорову. Навіщо світові драконів місто в небі? Навіть у теорії. Щоб відвідувати його, доки летиш у небі драконом? Голова гуде, думки губляться. Навіщо його величність взагалі направив винахідника до мене? Хіба інших справ державних мало? Так, я йому друг дитинства, але роботи в мене від цього не меншає, адже до того ж я ще і його права рука. В той час як хтось безтурботно веде дозвільне життя, мені ж постійно доводиться тримати руку на пульсі подій. Ані спокою, ані відпочинку.

— І навіщо драконам місто в небі? — скептично дивлюся на башту паперової будівлі, що своєю верхівкою впирається в стелю. Архітектурний задум передбачає, що то має бути головною будівлею муніципалітету й найвищою будівлею міста.

— Його величність сказав, що ідея чудова, — на знак підтвердження Веньян задирає догори великий палець. — Тільки от місто потрібно не для драконячого світу, а якраз для такого, де драконів все ще немає, але обов’язково будуть у майбутньому.

Ось тепер починаю розуміти. Небесне місто означатиме закріплення за драконами можливості контролювати цілий світ. Адже хто зможе туди долетіти, окрім як ми? Його величність уже віддавна плекає мрії про щось подібне. То він планував запроторити найкращі розуми Дусоліса під воду, то під землю, а тепер от взагалі оселити в окремий незвіданий світ, де які тільки раси не водяться! Між іншим, дехто із представників цих рас може спокійнісінько собі з’їсти цілу драконячу експедицію. Навіть якщо дракони будуть у своїй звірячій сутності. Але варто пам’ятати, що імператор — не бовдур. Адже бовдур не правив би стільки років у драконячому світі. Хоч, правду кажучи, на перший погляд щиро здається інакше.

— І завдяки чому ж місто триматиметься в повітрі? — складаючи руки на грудях, відкидаюся на спинку крісла.

З вікна дме слабкий вітерець, і змодельоване для наочності місто повільно пливе до шафи, забитої книгами.

— Завдяки темній матерії.

Дід робить паси руками. Під підставою макета розпливається чорна субстанція і одразу ж зникає.

— Темної матерії? І його величність дозволить? Невже той матеріал, що дає змогу переміщуватися в інші місця, здатний утримати в повітрі ціле місто? — недовірливо дивлюся на макет.

Якщо виявилося достатньо лише невеличкого вибуху, аби підняти макет, то якої потужності мусить бути той вибух, що зможе відправити в повітря ціле поселення, яке явно не буде паперовим? Колись ще давно трапилося таке, що темна матерія ледь не знищила наші світи. Точніше, один вона все ж таки знищила, той, де мешкали гноми. Але незабаром науковці змогли її підпорядкувати, і тепер дракони використовують її у своїх цілях.

— От власне, саме про те йдеться, що може. Я запевняю вас, його величність буде в захваті! Звичайно, якщо вдасться таке влаштувати.

Таки маю сумніви, проте я не вчений. Я всього лише радник у справах драконів у світовому співтоваристві. Якщо все-таки вийде підняти місто в повітря, то проблеми зі світами, де воно пришвартується, доведеться вирішувати мені. А в мене й без того клопотів чимало. Навіть не пригадую, коли ж востаннє відпочивав. Завжди в роботі, в одвічному врегулюванні конфліктів. То з орками домовся про постачання до них темної матерії, то з’ясуй, чому якийсь із драконів украв ельфійську принцесу, то гоблинам випиши золота на розвиток міст — ніби та малеча перебудує свої землянки на цілі кам’яниці. А тут на мою голову звалиться ще й ціле місто в повітрі. Адже не його величності відповідати перед сусіднім світом, звідки й чому в небі раптом утворилося летюче місто! Це ж скільки доведеться домовлятися, це ж як доведеться ділити місто з представниками інших світів! Та від такої думки в мене знов око сіпається. Хоча, як бути відвертим, із оком таке вже третій місяць. Офіційний діагноз від лікаря констатує: нервовий тік.

Ба-бах! Лиш одна мить — і я в бойовій стійці. По руках розтікається захисне полум’я. Дракон всередині мене групується, готуючись вирватися на волю й захистити під своєю могутньою звірячою та вогняною силою людську личину. Звук рознісся такий, наче хтось невдало сів на повітряну подушку, й вона у відповідь на ту дію одразу ж випустила повітря. Словом, звук із тих специфічних, що є не надто пристойними. Тої ж миті мене обсипає попелом.

— Якого бриха! — ричу.

Дід і зовсім кудись зник. Невже його розірвало разом із макетом? Ох, якби ж то… На одну проблему менше. П’ять хвилин спілкування з ним змусили мої клепки закипіти, неначе воду в чайнику. Гашу залишки полум’я, струшую попіл. Дракон знову ричить. На краю стола різко з’являється стареча зморщена рука, а потім друга. То розірвало того старого чи як?!

Таки ні. Поступово визирає паперовий купол муніципалітету, що так влучно приземлився просто на верхівку сивої голови винахідника, а далі вже видніється його обличчя, піднімаються плечі.