2

Це був Едвард. Чоловік запитав:

- Чи я можу приєднатися до Вашої компанії та оглянути Трогір?

Валерія трохи подумала, а потім погодилася. Так краще, ніж самій гуляти вуличками стародавнього міста.

Він деякий час мовчав, а потім запитав:

- А чому Ви відмовилися випити каву з Марком? Я його знаю. Він непогана людина та володіє готелем.

Валерія пильно подивилась на нього, але побачила лише зацікавленість.

- Я трохи ніяковію перед великим керівництвом. Намагаюсь бути далі від босів, так краще та спокійніше.

В Едварда лише брова піднялася від здивування. Він оглянув її сукню та тільки додав:

- Вам так краще.

Через деякий час спілкування вони перейшли на ти. Вони начебто не замислювалися щодо тем спілкування та приємно проводили час. Свіже повітря з моря наче п’янило їх. Вони відвідали центральну площу, помилувалися вежею з годинником. Потім зайшли до трогірської Місцевої Лоджії. Вхід у саму Лоджію був прикрашений всілякими скульптурними зображеннями, а також різними висловлюваннями латиною про справедливість, правосуддя, честь.

Потім заглянули до собору святого Лоуренса, відвідали велику потужну фортецю Камерленго, піднялися на оглядові майданчики та подивилися на місто з висоти.. Складається Камерленго з трьох веж, які своїм фасадом звернені до морських просторів. Валерія була у захваті від фасаду палацу Чіпіко, який був виконаний у венеціанському стилі. Усе острівне місто вони обійшли майже за пів дня. Хоча історичний центр був зовсім невеликий, але у його вуличках можна із задоволенням заблукати, відшукуючи старовинні будинки, палаци, стародавні церкви, фортеці.

Було спекотно, не то від хорватського сонця, не то від його неймовірних очей.

- Може ще чогось бажаєте? - запитав Едвард

- Скупатись. Більше за все я бажаю поплавати в морі. Усю поїздку сюди мріяла, - відповіла мрійливо Валерія.

Вони перейшли ще один міст і потрапили до острову Чіово. Обрали гарний пляж та дівчина переодяглася у купальник. Вона бачила тільки море, й пішла плавати. Начитавшись оповідань про морських їжаків (і не маючи спеціального взуття) спочатку побоювалася і наступала на дно тільки тоді, коли його було добре видно. Вода була трохи прохолодною, але такою неймовірною. ЇЇ окликнув чоловік, дівчина обернулася та побачила Едварда у червоних плавках з чорними смугами. Яке в нього було тіло, у неї аж подих захопило та з’явилися наче метелики у животі. Валерія не очікувала, що в нього таке спортивне тіло та сильні руки, та ще, що він піде купатися разом з нею, бо вода таки була прохолодна. Вони скупалися, він іноді торкався, наче випадково, її рук та плечей, від цих дотиків в неї наче блискавка по усьому тілу, потім посиділи на березі моря, підсохли і вирішили повертатися.

- Може повечеряємо? – запитав Едвард.

- Це гарна ідея. Я така голодна, не помітила, як день пройшов, - відповіла радісно Валерія.

Вони знайшли кафе у Трогірі біля моря. Їм подали спагеті з морепродуктами, місцевий сир та смачне десертне червоне вино. У місті запалюються перші вечірні вогні, люди вбираються, в кафе стає складніше знайти вільне містечко, долинають голоси, сміх, лунає характерний дзвін келихів. У повітрі витав трохи солоний морський смак, перемішаний з ароматами сосни, оливкових дерев і кипарису. А у грудях вітали пристрасті. Едвард провів її після вечері до її номеру у маленькому затишному готелі.

Вони стояли довго біля відчинених дверей, а потім він пішов. Валерія позіхнула, поцілунку не дочекалася. 

Стук у дверях не здивував її. Вона сприйняла його, як продовження своїх думок, як виконання мрії. Вона рушила йому назустріч, не думаючи про наслідки, не розмірковуючи про те, до чого це може призвести. Він тут, з нею, так і має бути. Валерія бачила на обличчі у Едварда муки внутрішньої боротьби. Вона поцілувала його.

- Так, - видихнула вона і це вирішило результат його боротьби.

Зі стогом Едвард схопив її, притиснув до себе. То був пристрасний поцілунок. Він накрив її шквалом гарячих поцілунків. Це було феєрично та незабутньо.

Зранку Едвард зайшов до неї та запропонував проїхатися верхи на конях. Валерія зраділа такій ідеї.

Вона переодяглася в світлу зелену сорочку та сині джинси. Їх довезли до кінної ферми поблизу Трогіру, а потім в них була незабутня пригода серед чудової природи. Валерія не вміла вправно їхати, але намагалась тримати спину рівно та жодного разу не впала, навіть, коли її спокійний білий кінь поніс її. Це було захоплююче та неймовірно. Едвард був тактовний, такий дбайливий. Допоміг зійти з коня. А потім вони зайшли до файного ресторану и смакували рибним плато. Риба асорті. Склад був такий: три великі риби (сибас, дорадо, морські окунь), креветки, кальмари (маленькі тушки – 10-15 см), приготовлені на грилі, мідії, морські гребінці, маленькі восьминоги, лобстер та гарнір з овочів та картоплі фрі. Це було неймовірно смачно. Така велика тарілка смаколиків, що дівчина боялася, що не доїсть це, але в той же час залишати було шкода.

Потім вони довго гуляли кам’яними вуличками міста, а потім ій потрібно було покидати цей місто та летіти додому. Вони вирішили обмінятися номерами телефонів.

- Який в тебе WhatsApp? – запитав Едвард.

- Що це таке? – стурбовано запитала Валерія.

Зараз прийшов час здивуватися йому.

- Система для дзвінків, - відповів він.