1

Травень. Квітне вишня, сакура, літають бджілки. Усе спокійне на вулиці, тільки не спокійно в головному офісі дизайну та архітектури будівель «Лотус». Усі тільки й говорили про великий тендер на дизайн готелю у Хорватії. Міцний високий парубок з темним волоссям - головний менеджер Дмитро дуже поважно ходив з кабінету в кабінет та слухав хвалебні оди. Дизайнерка Валерія теж була вражена новиною, але її думки вітали щодо того, як зробити гарний дизайн, щоб сподобався власникові. І лише іноді вона думала, як гарно на пляжі в Хорватії. Дівчина була привабливою, але в офісі вдягала окуляри та з довгого світлого волосся робила пучок на потилиці. Її подруга Катя займалася офісними справами. Вона була з короткою зачіскою з темного волосся та мала бойовий характер. Їм було років двадцять п’ять. До їх кабінету зайшла керівниця їх відділу сама Марія Львівна з дуже радісною посмішкою:

- Я до Вас з неймовірною новиною. Хтось з нашого відділу їде до Хорватії, щоб представити нашу фірму на переговорах. Можливо, це буду я.

- Усі важко працювали, щоб виграти тендер та іноземець обрав саме нашу українську компанію. Треба розіграти серед усіх, - несподівано поважно повідомив менеджер Василь.

Марія Львівна не хотіла сваритися з ним, бо цей красень багато приносив договорів на дизайн квартир, офісів. І вона намагалася змінити його думку:

- Так в Хорватії зараз тепла погода, але вода десь плюс двадцять градусів. Це трохи прохолодно.

- Нічого. Я звик купатися в травні в холодній воді в нашому Дніпрі, - промовив Василь.

Всі дівчата із захватом подивилися на нього, а секретарка навіть голосно прошепотіла: «Який гарячий хлопець».

Раптово до їх кабінет зайшов головний директор Віктор Петрович разом з Дмитром та наголосив:

- Не треба ніякого розіграшу. Валерія - дизайнерка, ось нехай і їде з Дмитром в Трогір та покаже свої малюнки. Тема закрита. Усі до роботи.

Настала тиша, та усі розійшлися по своїм робочим місцям. Через п’ять хвилин тишу порушила Катя:

- Треба поговорити. І в чому ти збираєшся піти на переговори.

- В мене є зелений діловий костюм трійка, - задумливо відповіла Валерія

- Це добре. Але ти ж їдеш з Дмитром. Ти ж бачила, що вони разом зайшли до нас. Може це він захотів, щоб ти поїхала. А що? Він хлопець нормальний. Тобі потрібно взяти гарну сукню на пляж, - прошепотіла подруга.

- Так ми ж їдемо на декілька днів. Ну, добре. В мене є, - відповіла вона.

- І мереживний чорний комплект білизни не забудь, - додала Катя.

- Навіщо? – здивовано запитала Валерія.

- Ой. Та відійди ти вже від роботи та твоїх дизайнів. Ти що ні на одного чоловіка не глянеш, після того Євгенія? – шепотіла подруга.

- Добре. Але мені здається це зайвим. Він мені не дуже подобається. Дмитро непоганий, але… - сказала Валерія.

 Через декілька днів Валерія їхала вже автобусом від аеропорту Спліту до Трогіру. Гори, море, білі яхти. Біля моря росли великі зелені пальми. Саме місто було побудовано на острові. Трохи перейти через міст і вони на місці. Біленькі невисокі будиночки з червоними дахами. Це усе було неймовірно гарним. Тут вона й познайомилася з подругою Дмитра Олесею - приємною балакучою дівчиною. «Навіть не знала, що в нього є хтось. Усі думали, що він одинак. Так довго працюємо, який він потайний. Хоча. Це усе Катя з її вигадками,» - подумала Валерія.

Вона поселилася в невеликому приємному готелю у центрі історичного району Трогіра. І в зеленому костюмі трійці зі своїми нотатками пішла до кафе біля моря, де її вже чекали. Там стояли гарні столики під неймовірними великими білими парасолями. За столиком вже сиділи троє чоловіків. Дмитро був у чорному костюмі з краваткою та трохи нервував. Поруч з ним возсідав власник майбутнього готелю. Марко був високим симпатичним засмаглим з темним волоссям та сірими очима, з дуже акуратною невеликою бородою. В нього був дорогий темно-синій літній легкий костюм з сорочки та брюк. Дівчина присіла з папкою за столик.

- О, нарешті. Наша неймовірна дизайнерка Валерія, - зраділо промовив Дмитро.

- Марко. Володар дуже успішного та вельми відомого готелю  у найближчому майбутньому. Дуже приємно познайомитися з такою файною пані, - промовив він.

Марко повернувся до третього чоловіка. Йому було десь трохи за тридцять і він трохи виділявся на їх фоні. В нього була темно бежева-сіра сорочка з короткими рукавами та світлі брюки. Його темні карі очі спостережливо наглядали за нею. Верхній ґудзик був розстебнутий, що дозволяло побачити його сильні м'язи. Валерія аж затримала свій захоплений погляд на його тілі, це незнайомий чоловік помітив і посміхнувся.

- А це Едвард, - представив Марко третього учасника їх розмови.

Той примружив око, оцінювально оглянув її і представився:

- Едвард. Менеджер.

- Усі у зборі. Теж можемо починати. Валерія покажи нам дизайн готелю, - радісно вимовив Дмитро.

Валерія поглянула на Марко та почала показувати йому ідею та малюнки:

- Ось такий варіант у скандинавському стилі у світлих тонах. А це поєднання білого та чорного, така собі класика у поєднанні зі сріблом. Є ще такий варіант у світлих теплих тонах, з килимом у номері, трьома подушками для кожного клієнта та м'яким кріслом.