Розділ 37. Марк

З політичного рабства — а називати по-іншому цю підготовку до весілля я відмовлявся — мене відпустили вже ввечері, коли з’ясувалося, що моїй нареченій потрібно було їхати. Підозрюю, що саме Марія врятувала мене від виру подій — так би батько змусив мене ганятися по всіх заходах в оберемок із дівчиною.

Щоправда, називати її своєю нареченою було незвично й неприємно. Сама дівчина ніяковіла, червоніла і відводила погляд, чим тільки підігрівала цікавість публіки. Мені лишалося лише підігравати. До кінця дня я був морально виснажений, пережований і пропущений через м’ясорубку. Ось ту ручну, яку мама чомусь відмовляється викидати. Каже, реліквія.

Підозрюю, що ножі там давно ні до біса, і вона більше робить кашу, ніж щось їстівне. Ось цією кашею я почувався зараз.

Зловив себе на думці, що йти нікуди не хочу — ні додому, ні тим паче до батька. А Софія мене вже не чекала…

Утім, було одне місце, куди я справді міг завалитися.

— Джузеппе, буду за п’ять хвилин, — набрав друга телефоном, — якщо ти був зайнятий, звільнися.

І махнув водієві, щоб відвіз мене за адресою нової майстерні мого друга. Дорогою забіг до крамниці за чимось алкогольним і їстівним. Останнє більше для Джузеппе. Я сьогодні планував забутися страшним сном.

На останньому поверсі висотки краєвид відкривався космічний. Це не був центр міста — спальний район, але все одно тисячі машин кудись їхали, освітлюючи Київ своїми фарами. І навіщо потрібен Нью-Йорк і Париж, коли така краса відкривається навіть у забутому богом місці?

Двері Джузеппе відчинив не відразу. Копошився, потім щось бурчав приглушеним голосом, а потім усе ж впустив мене, попутно щільно зав’язуючи халат.

Наспіх одягнена дівчина з розмазаним макіяжем бігла до виходу і впала мені майже в обійми. Хрюкнула від сміху, пробурмотіла якусь подобу вибачень і все ж таки вийшла з квартири. Я перевів здивований погляд на Джузеппе.

— Справи йдуть краще, мій друже, — ніяково прокашлявся він.

— Я бачу, — хмикнув, — сподіваюся, малювати-то між дівчатами встигаєш?

— Поєдную, — розреготався Джузеппе, вихопив у мене алкоголь і почав розливати на двох, — я, знаєте, мультизадачний працівник, пане начальник.

— Ніколи більше мене так не називай, якщо не хочеш отримати в ніс.

— Власник життя мого? Покровитель бідних? Зорро італійського походження?

— Та ти знущатися надумав, малий? — глянув на нього похмуро, але беззлобно.

Ми тихо випили.

— А ти що? — обережно запитав Джузеппе.

Очей із мене не зводив. Здається, і напій свій не допив — так, пригубив ковток та губи намочив. Я ж наповнював свою другу склянку.

Джузеппе забрав у мене напій, відсунув убік.

— Я так розумію, від нареченої ти не в захваті.

Я не відповів, але обдарував його красномовним поглядом. Дівчинка непогана, але… вирвав у друга шуканий об’єкт і подивився крізь скло. На дні хлюпалася коричневата рідина. Тепла. Мені б льоду…

— Чи проблема в тому, що вона — не Софія?

— Багато то ти розумієш, — сказав і пригубив напій, — Софії для мене більше немає і не буде. Є он… як її там, — махнув рукою невизначено. — Марія! Будуть її називати синьйора Марія Далессіо. Якщо її татусь не вирішить, що італійський рід потрібно зберігати. Тоді моя дружина буде синьйора Марія Далессіо-Фернандо.

Замовк на секунду.

— Поки вимовиш, язик зламаєш, — цілком щиро поскаржився другові.

— Перестань вливати в себе всяку гидоту й відповідай нормально! — Джузеппе відсунув пляшку.

Я відповів лютим поглядом. Спеціально ж прийшов сюди, щоб дозволили стерти сьогоднішній день, як помилку. А він нотації читає.

— Їздив я до неї, запропонував бути разом.

— А вона?

— Відмовила, — я просто розглядав відблиски лампи у відображенні келиха. — Сказала, що не може повірити, що я таке їй запропонував.

— А що ти їй запропонував?

— Вочевидь ідіотську думку, — хмикнув з іронічним сміхом, — бути разом попри наречену та ймовірних діточок італійського коріння.

Джузеппе приречено видихнув і повернув пляшку на стіл. Подивився на мене важким поглядом.

— Звісно, ідіотську, Марку, — занадто серйозним, занадто тверезим голосом сказав він. — Таким жінкам ліжко не пропонують. З такими одружуються.

Від Джузеппе я пішов абсолютно тверезим. Цей геній ще й чаєм мене примудрився напоїти — сказав, допоможе для розбитого серця. Я його спочатку послав куди подалі, але потім аромат напою мене спокусив. Трави, щось китайське, томлене в карамелі.

Водій відвіз мене додому, хоча в душі мені хотілося гуляти вздовж бруківки, насолоджуватися майже літньою прохолодою ночі. Район, на жаль, невідповідний для такої романтики. Мені б у Мілан зараз — ось там можна було б уздовж центральних вулиць дихати ароматом літа.

Хоча з тією кількістю туристів, яка відвідує це місто… Не впевнений, що було б менш людно, ніж удень.