Розділ 36. Софія

Мама без слів встала з-за столу і вийшла з кухні, залишивши нас удвох.

— Але я хочу до мами й Марка! — з вітальні долинав голос Тимура. Мама йому щось відповідала напівшепотом.

Я опустила погляд і важко зітхнула. Серце нило, та я трималася. Прикрила двері на кухню і підійшла до чоловіка.

— Чай будеш?

— Твоя мама вже поклопоталася, тож…

Перед ним стояла наповнена чашка. Поруч — вазочка із цукерками та печивом, яке мама берегла на особливий випадок. Здається, ось він настав.

— Точно, — видихнула. Підходити не поспішала — натомість сперлася на кухонну тумбу.

Дивилася на нього й думала, до чого ж до біса йому личила моя кухня. Може, це не останній дизайн із глянцевих журналів, але я все ж таки легко могла уявити Марка за столом, чекаючи на вечерю. Можливо, він би навіть запропонував свою допомогу — а я б відмовлялася в жаху, бо уявити цього чоловіка за готуванням було б неймовірно складно.

Дивилася ще з мить. Посміхнулася. І на душі стало якось гірко-солодко.

— Ми так і не поговорили після того випадку… — складно підбирав слова.

— Ти не дзвонив, — я обняла себе руками.

Він нахилив голову в подиві. Уважно оглянув мене.

— Це ти не брала слухавку. Я дзвонив і писав, але абонент був поза зоною. Я вже думав, що ти мене заблокувала.

— А, — раптова здогадка осяяла свідомість. Я ніяково усміхнулася і дістала з кишені телефон, люб’язно запозичений офіціанткою, — у мене вкрали старий, і я ходила із цим. Чомусь навіть не подумала, що ти не знав номера. Це ж логічно, — захотілося під землю впасти, — вибач.

— Це в минулому, — Марк усміхнувся і піднявся з місця. — Радий, що не блокувала.

— Я б не…

Підійшов до мене впритул. Дихати складно. Підняти очі неможливо. Мене обвило ароматом його парфумів, ароматом його тіла — ним самим. Я згадала такі ніжні і пристрасні водночас дотики, і від цих думок ледве могла ворочати язиком.

Марк торкнувся мого стегна одним пальцем — я заплющила очі від блаженства. Розумію, що не можна, розумію, що треба відштовхнути, але до чого ж солодка туга обвила мою шию.

— Я хочу все повернути, Соню, хочу повернути те, як добре нам було.

Соня. Він уперше назвав мене так. Навіть облизнула губи від того, як солодко мені зараз було — від одного тільки звуку. Якби тільки… він міг мене так називати за інших обставин.

— Як щодо мого сина? — не хотіла виринати з неможливої мрії.

Ще мить. Одну мить.

— Чудовий хлопчик, у чому проблема? — навіть не моргнув оком. — Ми йому і братика, і сестричку зробимо…

Нахилився до моєї шиї за поцілунком, коли я м’яко, але наполегливо зупинила його. Рукою торкнулася грудей.

— А як щодо твоєї нареченої? — підняла очі, зустрілася з його бездонними.

Один подих на двох, одне бажання, але така нездоланна стіна між нами. Я була готова пірнути у вир із головою — бути безрозсудною, але живою! Справжньою! Коханою!

Проте цей чоловік був обіцяний іншій.

— Це всього лише ширма, політичний шлюб, — знизав плечима Марк, — ціна за допомогу з Ігорем.

Я відвела погляд. Виходить, що мій колишній і тут зміг зіпсувати мені життя.

— І як ти собі це бачиш?

— Я не буду з нею жити, тим паче спати, Соню, мені потрібна тільки ти…

— Повірити не можу, — гірко усміхнулася, — Марку, ти пропонуєш мені стати твоєю коханкою?

Тому що він звик отримувати все. Та не отримає мене. І, здається, до нього це почало поступово доходити.

На кухні самотньо стояла чашка, наповнена чаєм. Та цукерки з печивом, прибережені для особливого випадку. Зазвичай такі випадки радісні.

Не сьогодні.

— Я привіз тобі дрібниці, — Марк відійшов від мене на відстань, але виходити з кімнати не поспішав. — Іграшки для Тимура, вино твоїм батькам. І квіти…

Не сказав «тобі», але це було й не потрібно.

— Не варто було, — вичавила усмішку із себе.

Вино і квіти. Якби на ці гроші було куплено продукти, то користі було б більше, а так… тільки зайва подряпина на й без того травмованому серці. Це я так думаю, але вголос не скажу — навіщо ображати? Адже Марк іншого просто не знає. Не знає, яким може бути життя, коли продукти тобі важливіші за квіти і дрібниці.

— Що тобі ще потрібно? — запитав, а голос зірвався. Йому боляче.

Мені теж. Таке ось огидне доросле життя, де потрібно нести відповідальність за прийняті раніше рішення.

— Спокій, — щиро промовила, — і більше нічого.

— Постараюся його тобі дати, — і тихо вийшов із кухні.

Начебто я вже була до цього готова, тоді… чому так боляче?

Марк

Як дістався до дому, пам’ятаю насилу, але відключився настільки безпробудним сном, що вранці встав тільки з п’ятого будильника. Втомився. Як же я до біса втомився.