Розділ 12. Марк

Дощ стукав по даху, ховаючи нас від зовнішнього світу. Простирадла не було — я кинув якийсь брезент на підлогу, але в запалі нестримної пристрасті вистачило навіть цього. Софія була п’янка й оп’яняюча від моєї присутності одночасно — і я розчинявся в божевільному танці її тіла.

Ми ніби були створені одне для одного. Ледь я торкався губами її шкіри, як вона покірно зітхала. Варто було Софії підняти на мене очі, як мій подих переривався, перебитий агресією серцебиття.

І все це в такт краплям дощу, що відбивалися від даху. Здається, музика перестала грати через годину — точно сказати складно. Я був зайнятий іншим.

Світанкові промені грайливо підморгували сиротам на шкірі Софії.

— Мені вже час у номер, — по-котячому потягнулася вона, але відразу лягла назад — мені під пахву.

— Залишайся, тут такий краєвид, — вкусив її за мочку вуха.

Вона засміялася. Яка ж приваблива німфа.

— Ми ще не знаємо, коли зустріч із гідом і що з автобусом. Ой, — Софія різко встала й подивилася на мене зверху вниз.

Її волосся скуйовдженими локонами прикривало оголене тіло.

— А ти їдеш із нами далі? — вона здивовано розплющила очі, ніби таке просте питання зовсім не спадало їй на думку раніше.

Якщо задуматися, то Софія так і не дізналася, що я взагалі забув у досить простому автобусному турі. Можна було б висловитися грубіше, але, впевнений, у її думках мешкали виключно культурні вирази. Дівчина не питала, а мені озвучувати причину було б ніяково — лише змусити красуню червоніти. Втім… у цьому був певний шарм. Тільки якщо з продовженням.

Від моїх думок куточок рота потягнувся вгору, але я стримався. Софія все ще чекала на мою відповідь.

— Ні, — закинув руку за голову, щоб зручніше було розглядати дівчину в променях світанкового сонця, — у мене о десятій ранку рейс до Мілана.

— А, — в очах промайнула смуток, дівчина відвернулася. — Тоді мені точно час іти.

— Полетіли зі мною? — я потягнувся до неї другою рукою і провів невизначені кола вздовж її кисті. Піднявся великим пальцем вище до ліктя, а потім смикнув дівчину до себе.

Вона впала до мене в обійми, регочучи.

— Мені вважати це згодою? — грайливо підняв брову.

Софія подарувала мені солодкий поцілунок, але розірвала його до того, як я встиг перейти до глибшого ознайомлення питання.

— Ні, красунчику, — ласкаво доторкнулася до кінчика мого носа, — я на цю відпустку стільки років збирала, що повинна використати її по максимуму.

— Зі мною ти відпочинеш краще, — не стримався і прикусив губу.

— Не сумніваюся. Але я хочу ту відпустку, яку вибрала сама, — під мій розчарований подих дівчина відсунулася і потягнулася за своєю футболкою, — а не бути затишною грілкою в чиємусь ліжку.

Я ковзав очима по лініях тіла, які приховувала занадто проста тканина. Софія натягувала джинси.

— Ти набагато більше, ніж грілка, — тихо, майже сакрально.

— Хочу такою і залишитися, — підморгнула, перекинула чарівне волосся до грудей і зникла, наче її тут і не було.

Я лише почув, як за мною грюкнули двері. А потім мене торкнувся холодний протяг вітру.

Цокнув. Вилаявся. Потягнувся за своїм одягом і за схованим у штанях мобільним. Набрав повідомлення, за яке мене, ймовірно, захочуть вбити, але не наважаться.

«Наталі, скасуй сьогоднішній рейс, я поїду далі автобусним туром».

І нехай це була найбільша дурість у моєму житті — встояти перед спокусою було просто неможливо.