Розділ 6. Софія

Несподіваний знайомий, якого я вже встигла подумки одружити з потворою і нагородити п’ятьма такими ж дітьми, нахабно вмостився прямо поруч зі мною. Вмощувався довго. З його зростом я взагалі дивуюся, що він забув у цьому автобусі.

Але вгамувати цікавість і запитати означало почати з ним спілкуватися, а цього мені ніяк не хотілося. Раптом він і далі продовжить підколювати і псувати відпочинок? Це не метро, де від неприємного сусіда можна відійти, а то й зовсім перейти в інший вагон. Тут ми були прив’язані один до одного на тривалий час, а значить мені слід було б якомога сильніше відгородитися від красеня.

Втім, жінка всередині мене раділа, а тому руки самі собою тягнулися до волосся і раз у раз хотілося поправити макіяж. Ледве втихомирила себе, змусивши сконцентруватися на такому привабливому пейзажі зовні. Дерева! Кущики! Ось вона — благодать.

— Тепер ви подаруєте мені радість вашого імені, mia bella? — в італійця був зовсім інший план щодо нашого часу, й оскільки я вирішила стати для нього нудною і нецікавою, то й загадку будувати не слід було.

Стати мишкою. Абсолютно непривабливою. Може тоді пересяде до якоїсь дамочки в сусідньому ряду.

— Софія, — з короткою і натягнутою усмішкою кинула я. — Софія Фролова.

Прикрила погляд віями, щоб здаватися максимально холодною для нього. Але щось розширені зіниці італійця говорили, що мій план був приречений на провал.

— А ви?

— Марк Далессіо, — він торкнувся пальчиків моєї руки й підніс їх до своїх губ. — Ось і познайомилися.

Вульгарно? Безумовно. Застаріло? Ймовірно. Чи повинна я мліти від дотику гарячих губ до моєї шкіри? Абсолютно точно й залізно ні. Але, зрозуміло, знуджений за чоловічою ласкою розум уже не зупинити. Фантазія била крізь, уявляючи, як і де цей чоловік міг мене цілувати. Миттю висмикнула пальці з його руки, щоб і далі не продовжувати ці тортури головного мозку.

— Що ви взагалі забули в автобусі? — вирвалося. Чесно, я намагалася стриматися. Намагалася контролювати всіма фібрами душі, уявляла байдужість до цього красеня, але, боги всесвіту, я ж лише людина.

І цікавість мені властива. Нехай вона і згубила всяких пухнастих нявкаючих.

— А ви сумували? — відразу розм’як чоловік, і я посміялася.

Намагатися встояти перед його шармом усе одно було безглуздо, так навіщо мучитися? Повернулася до нього, усміхнулася в тій же властивій йому кокетливій манері, навіть трохи наблизилася — у межах пристойності, зрозуміло — і прошепотіла в самі губи:

— Хіба що за моральну шкоду, яку ви мені так і не відшкодували.

Його очі вмить потемніли, рука потягнулася зовсім не туди, куди в моїй уяві вона повинна була потягнутися, а сам він наблизився до мене непристойно близько. Здається, відшкодувати збиток Марк був готовий, але зовсім не так, як я уявляла.

— Відшкодовуватиму довго, — млосно пообіцяв він і відсунувся, тихо усміхаючись.

Молодець, Софі, п’ять балів. Тепер не відчепиться.

До нас в автобус підсіла гід, привітала всіх — й особливо тих, хто приєднався в останній момент. Тут вона подивилася на мене й Марка. По мені погляд пробіг радше ввічливо-ознайомчо — мовляв, так, типова туристка, нічого незвичайного. А ось побачивши італійця, гід випросталася, потягнулася до й без того ідеально укладеної зачіски й зайвий раз нагадала, що звертатися до неї можна в будь-яку хвилину. Навіть вночі.

Подумки посміялася з неї. Я б точно не впала в обійми такого, як Марк. Може, і привабливий — я скоса глянула на нього, щоб зайвий раз переконатися в цьому твердженні — але в кожній зустрічній бачить лише оболонку для плотських утіх. А таке абсолютно некорисно. Ті, хто радять таких чоловіків заради «здоров’я», теж неправі. Ні морально, ні фізично. Хто знає… скільки таких любительок здорового способу життя пройшло через його ліжко?

Незабаром дивного супутника я відпустила з думок, повністю захопившись краєвидом за вікном. Гори, вкриті пухнастою подушкою дерев, хмари, що опускалися все нижче й заспокійливі краплі дощу.

Як ми перетнули кордон — зовсім не пам’ятаю. Начебто давали паспорти? Показували багаж? Усе було, як уві сні, підсилене сильним вітром із дощем.

Що щось пішло не так, я зрозуміла не відразу. Спочатку автобус почало сильно трясти, і я сонно розплющила очі, але нічого надзвичайного не виявила. Марк схрестив руки на грудях і дрімав — інші туристи теж не виглядали схвильованими. А за вікном вирував дощ.

Варто було мені тільки знизати плечима і прикрити очі, як поштовх стався знову — сильніший, потужніший, що змусив уже всіх перелякано зашепотіти. За вікном уже нічого не було видно — туман і гроза огорнули проїжджу частину. Цікаво… а водій хоч щось бачить?

Автобус став їхати все повільніше й повільніше, поки швидкість не почала ледь перевищувати двадцять кілометрів на годину. Я неспокійно засовалася.

— Шановні пасажири, — голос гіда ледь чутно тремтів, — ми потрапили в бурю, тому змушені уповільнити нашу подорож. Не хвилюйтеся, залишайтеся на своїх місцях і постарайтеся відпочити, поки ми долаємо цю ділянку.

Очевидно, відпочивати й насолоджуватися часом ніхто й не збирався. Нервові чоловіки й жінки озиралися, а дитина на задньому ряду почала надривно плакати. Весь цей час вона солодко спала, але поштовхи й гучний динамік гіда розбудили її.