Єдине

В одному селі жила родина, і було у них велике господарство: і курочки і гусочки і качечки,  хто тільки в них не був. Кожного ранку, господар порався по господарству, брав відерце зерна та розсипав по тарах. Всі птахи зліталися на зерно, починали клювати, потім після сніданку, господар відчиняв ворота, і всі могли вийти на вулицю, хтось диви десь щось найде, гуси купалися в калюжі весь день, поки під палючим сонцем вона врешті не висихала. Курочки ходили по рові, там щось пориють, там в землі поніжаться під сонячними променями, а там і черв'ячок якийсь, дивись та й знайдеться. Отак для них і день проходив. Але якось одна курочка ходила, греблася в землі, розгрібаючи невеликі гірки, на щось наткнулась. Відчула щось тверде, почала далі лапою розгрібати, розрила, схоже на круглу маленьку кришку. Вона крилом витерла, і вмить побачила себе у дзеркалі. Злякалася, відскакнула, та й дивиться. Потім підійшла ближче, ще раз глянула, в дзеркало та й гукнула :
- Ей, а ти хто така?  -  вона побачила в дзеркалі таку саму курочку, яка гнівно кричала з дзеркала. - Мене звати Ряба, - сказала курочка. 
-А тебе як звати? Чому ти мовчиш? - і замовкла, бо думала, що з дзеркала вона почує ім'я. Натомість ніхто не відзивався. 
- Ну чого замовкла? Дивна курка, та ще й така негарна. Добре, що я хоч вродою вдалася, так приємно, що я така чепурненька курочка.. Знаєш, ти геть мені не подобаєшся, ти якась не товариська, не хочу я з тобою дружити. 
Розсердилася та й пішла. 
Надвечір, коли повітря стало трохи прохолоднішим, а на небі з'явилася перша зірка разом з яскравим місяцем який освічував всі вулиці, всі птахи нарешті повечерявши зайшли в свій будиночок. Хтось розчісував пір'я готуючись ось вже заснути. Хтось говорив з кимось, хтось ділився своїми знахідками, що він сьогодні знайшов. А один півень гордовито хизувався, як він прогнав сусідського від власних воріт. А наша курочка вичисавши своє гарне, пухнасте пір'ячко, обернувшись до качки промовила: 
- Ну як твій день? 
-Та добре, сьогодні було таке сонце, добре, хоч калюжа ще не висохла, є де хоч пір'я змочити. 
- Еге ж, - відповіла курка, 
- Слухай, я сьогодні таку курку негарну бачила. Така грубіянка, не товариська, не ввічлива, навіть говорити не вміє по-доброму. Я її запитую, А вона просто мовчить. 
- Сусідська якась? 
- Зараз розкажу. Порсалась я на рові, греблася, потім наткнулась на таке щось кругле, я крилом витерла, аж враз побачила її в тій круглій штуці. Я хотіла з нею поговорити, чого вона там сидить, а головне як вона там помістилася, розумієш? А вона така зла була і недружелюбна. Ну я і пішла. 
- Можемо завтра разом піти, я їй трохи розкажу, що не можна бути такою злою, треба дружити з усіма.  
- Ти справді зі мною підеш? 
- А чом би ні. Вона ж тебе образила? 
-Так, казала, що я негарна. 
- Завтра розберемося. 
Настала ніч, все навколо затихло, господарі повимикали скрізь світло закрили птахів у хліві, щоб ніхто не зміг витягти нікого та й лягли спати. 
Вранці з першими співами півника, попрокидалися всі птахи, і вже були готові до нового дня. Господар прийшов, випустив усіх, кинув зерна як завжди, та й пішов по своїх справах. Після того, як вони всі попоїли, на цей раз господиня прийшла, відкрила ворота, і вони всі повибігали на вулицю хто куди. Курочка з качкою теж вийшли та й почимчикували до дзеркала. 
- Показуй, де ця неввічлива сидить? - грізно запитала качка. 
-Та ми вже ось і прийшли. Он вона. Заглянь. Сидить у тій круглий штуці. Качка підійшла трохи ближче, обдивилася дзеркало, нічого підозрілого наче б то вона і не помітила. Потім нахилилася і що ж це, всередині дзеркала виднілася качка. 
-Так яка ж це курка? Це ж качка! Ей, ти хто? - запитала качка. 
- Чому ти мовчиш? - мовила качка.
-Та яка ж то качка? Там курка, придивися краще, ти що осліпла? - озвалася курочка стоячи трохи далі від качки та дзеркала. 
-Та я тобі чесне слово кажу, це качка. Правду ти казала, там якісь негарні птахи. І ця качка така негарна. Дзьоб такий великий. Мене хоч тішить, те що я хоч не така як вона. - говорила вона роздивляючись себе в дзеркалі. 
- Дай-но я гляну, там не може бути качки, я ж вчора бачила курку, і до того ж, вони вдвох там не помістяться, - курочка підійшла ближче, нахилилася та й не повірила очам. У дзеркалі були вже курка і качка. 
- Бачиш, курка, але вже і качка з нею прийшла. 
- Та вона там і була, коли я прийшла і заглянула туди, - відповіла качка. 
- Отакої, а як же вони туди помістилися? Це ж неможливо. Вони мені не подобається, особливо та качка, - з підозрою відповіла курочка. 
- Ой, і не кажи, а мені курка не подобається. В неї очі злі. І пір'я гидке, - скривившись сказала качка. Потім додала: 
 - Може їх там багато сидить, як гадаєш? Давай, позвемо півня, щоб спокійніше нам було. 
- Давай. Гей півнику, підійди, будь ласка, до нас. Півень підняв голову, розправив своє гарне пір'я та й підійшов до них. 
- Що тут у вас? 
- Та розумієш, довга історія, щоб починати її з початку. Але, якщо коротко, то тут в оцій штуці сидять двоє. - сказала курка. 
- Хіба таке можливо? Дивіться, яка та штука маленька. Але, дайте-но погляну, хто ж там сидить. - півень посерйознішав, розправив ще більше свій гарний хвіст, випнув грудину, та й заглянув, а за ним і курочка з качкою заглянули. І як очікувалося, їх там було вже не двоє, а троє. 
- Боже мій, та з ними ще й півень прийшов, охороняє їх мабуть, ого який сердитий, - качка подивилась перелякано на курочку:
-Ти хто такий? - грізно запитав півень, дивлячись в дзеркало. 
- Ти дивися, він ще й дражниться! Ох, я тобі зараз покажу, - замахнувся лапою, але бачить в дзеркалі те саме робить і той півень з дзеркала,  як ударив лапою по дзеркалі, дзеркало від сильної лапи півня піднялося вгору, пролетіло трошки та й приземлилося на шлях з камінцями і розбилося, залишивши лише дрібні скалки які повипадали з оправи на землю. Потім вони втрьох підбігли до розбитого дзеркала, але ж залишилася лише сама пуста оправа. 
- Ой, який ти молодець, півнику, захистив нас від отих дивних, та таких злих птахів, - радісно мовила качка. 
-Ти наш, герой, а які ж вони негарні? Ви помітили? - скривилась курочка. 
- Особливо отой півень, ох і бридкий який, то я просто легко вдарив по тій штуці. Не хотів дужче. Я б йому показав, де б тоді була його грізність. Пошкутильгав би як побитий собака. - задоволено відказав півень. 
Всі задоволено поросходилися по своїх справах. Хто шукав черв'ячка, хто в калюжі купався, хто грібся в землі і ніхто навіть не підозрював, що бачили вони в дзеркалі тільки себе...