Курчатко

Ранок починався в одному тихому селі, де я жив разом з бабусею. Я вийшов на подвір’я, вдихнувши свіжого повітря і насолоджуючись спокоєм, що оточував мене. Сонце лагідно пестило моє обличчя, і я відчував, як у душі розгортається справжнє щастя.

Ми з бабусею жили у старому цеглинному будинку, який виглядав дуже затишно. Його стіни були вкриті плющем, а на підвіконнях красувалися горщики з квітами. Мені тоді було 10 років, і цей будиночок був для мене цілим світом. Тут я проводив свої найщасливіші дні, відкриваючи для себе щось нове кожного разу, коли виходив на подвір’я. Дім був оточений великою садибою, де росли фруктові дерева, а десь далеко тягнувся город. У нашому дворі завжди було чим зайнятися, і я часто допомагав бабусі по господарству. Ми разом доглядали за курками, збирали ягоди, поливали грядки. Увечері, коли на небі з’являлися зірки, ми сиділи на ганку, і бабуся розповідала мені казки про далекі країни. Її голос завжди був таким тихим та лагідним, що я засинав, відчуваючи себе в повній безпеці.

Бабусин дім завжди був наповнений теплом і любов’ю. Я любив його за ті моменти, коли можна було сховатися від дощу під широким дахом. Я любив запах дров, які бабуся складала у дровітні для зими. Я любив шурхіт листя під ногами, коли восени ми разом згрібали його в купи. Бабусин дім був особливим місцем, де завжди було затишно, навіть коли за вікном розгулювала буря. Я завжди відчував, що тут мене завжди чекають і люблять.

Мої шаленства по подвір’ї часто приводили до пригод, які я так любив. Без дозволу бабусі я частенько пробирався до курятника, де спостерігав за курками, які мирно клювали зерно.

— Льова, не лізь до курей! — часто кричала бабуся з кухні, але я лише сміявся у відповідь. Я неначе був маленьким дослідником, для якого кожен куток двору був окремою планетою.

Іноді я залазив до дровітні, граючись у піратів, які шукають скарби.

— Не лізь до дровітні, бо забруднишся! — застерігала бабуся, але я завжди знаходив спосіб потрапити туди.

Моя цікавість не мала меж, і я часто пробирався на город, де бабуся вирощувала овочі.

— Обережно, Льова, не пошкодь рослини! — говорила бабуся, але я обережно прокладав свій шлях між рядами, уявляючи себе героєм казки.

Кожен куточок цього двору був для мене чарівним, і я відчував себе частиною цього світу, де все було можливе.

Якось, гуляючи по подвір’ї, я помітив щось незвичайне. Це було курчатко! Як воно там опинилося посеред дороги? Воно лежало нерухомо, і я не міг зрозуміти, чи з ним все гаразд. Моє серце забилося швидше, коли я усвідомив, що на нього може наїхати грузовик, який наближався по дорозі.

Моє хвилювання зростало з кожною секундою. Чи з ним щось станеться? Як я можу допомогти? Я не міг залишити його в небезпеці! Моє серце підказувало, що я повинен діяти негайно. Я відчував, як адреналін переповнює мене, і не міг стояти на місці. Це був момент, коли я зрозумів, що повинен врятувати маленьке курчатко.

Я кинувся вперед, не думаючи про власну безпеку. Грузовик вже був зовсім близько, і я знав, що часу мало. Я підбіг до курчатка і обережно підняв його на руки. Воно було таке маленьке і беззахисне! Я відчував, як його крихітне сердечко б’ється в такт моєму. Я відскочив убік, буквально за секунду до того, як грузовик проїхав повз. Моє серце калатало, але я знав, що зробив правильний вчинок.

Я відчував гордість за те, що зміг врятувати курчатко. Це було маленьке, але важливе досягнення, яке наповнило мене радістю. Я не міг дочекатися, коли поділюся цією історією з бабусею. Я знав, що вона буде пишатися мною.

Але раптом, я почув її голос:

— Льова! Іди їсти! — її голос був лагідним і турботливим, як завжди.

— Добре, бабусю! — відповів я, знаючи, що вона чекає на мене з обідом.

Я обережно поклав курчатко в безпечне місце, поруч із його мамою, і побіг додому. Моє серце все ще пульсувало від переживань, але я знав, що зробив щось важливе.

Я йшов додому, думаючи про те, як зрадіє бабуся, коли дізнається про мій подвиг у порятунку курчатка. Я відчував, що став частиною чогось більшого, частиною цього чарівного світу, де навіть маленька допомога може змінити життя.

Я ніколи не забуду цей день: день, коли я рятував маленького і жовтенького курчатка. Це був день, який навчив мене, що навіть найменші вчинки можуть мати велике значення. І я був радий, що зміг зробити щось добре, що надихнуло мене на нові подвиги в майбутньому.