Курбак

Курбак

Під вікном знову товклися кляті діти й зазирали в шибки. Квартира була напівпідвальна і завжди було видно переважно ноги, які поспішали у важливих справах. А ще діти, чий ігровий майданчик був поруч, любили приходити сюди, притискати обличчя до шибок і розглядати його маленьке й тісне помешкання.

Курбак щільно занавісив вікно, нервово пробіг у куток кімнати й аж там розкрив листа. Підсліпувато блимнув очима на клапоть паперу червоного кольору (лист був вже третім, перші два були білим і сірим відповідно), підправив окуляри на носі і аж тоді чітко побачив:

- Шановний громадянине «Щасливого куточку», ви порушили правила проживання у Суспільстві. За вами накопичився борг у розмірі тримісячної плати за проживання. Якщо його не буде виплачено протягом трьох днів – договір про оренду буде анульовано, а вас виселено з помешкання! Невиплачений борг можна відшкодувати, продавши державі частини вашого організму. Чекаємо вас з восьмої по вісімнадцяту годину на вулиці Металургів п’ятдесят чотири. Боргове бюро частин тіла завжди раде вас бачити!

Курбак сумно глянув на своє відображення в тріснутому дзеркалі. Заробітну плату затримували на чергові три місяці. І чи виплатять в цьому – ще питання. Він ходив у доки й підробляв вантажником після роботи, поки мав ще справні кінцівки. Всі гроші йшли на їжу та речі для елементарних потреб. Навіть на квіти для панянки Навіалти не вистачало. А він так мріяв подарувати букет дамі свого серця!

- От що важливіше - вухо чи рука? Ніс чи палець? – спитав він у молодого чоловіка, що дивився на нього з дзеркала.

Це питання залишилося без відповіді, було риторичне, бо він і сам знав – важливе все, особливо перед візитом до Установи одружень. А цей день не за горами! Він же так кохає свою Навіалту!

Незадоволено запирхав чайник, Курбак поклав листа на стіл і поплентався до плити, гарячково розмірковуючи, що ж його робити.

Можна було віддати палець. Наче не дуже важка втрата. Якраз за три місяці й вистачить на оплату. Мізинець на лівій руці у нього вже був відсутній, виплачено борг за попередні три місяці. Гм. Якщо віддати мізинець на правій руці – тоді наче в тілі прослідковуватиметься певна симетрія... Чоловік розсміявся скрипучим сміхом. Ага, симетрія вже прослідковується! Його обидва вуха давно було здано в Боргове бюро. Він сподівався, що йому коли-небудь пощастить в картярських іграх, у які він зрідка грав з друзями, і він все-таки відхопить достатньо великий куш, щоб сплатити всі борги і навіть купити нові частини тіла. Справжні!

Лист червоною плямою лежав на столі, нервував і змушував думати про своє нікчемне життя, в якому не було видно просвітку. Вже чотири роки після повноліття чоловік працює на Мануфактурах, а й досі не виліз із боргів. І вони все поглиблюються й поглиблюються. Але він ще тримається на плаву! Он, Смешко з квартири навпроти взагалі весь схожий на заготовку для людини, довбешку, в якої ні вух, ні носа, ні пальців! І одної руки немає по лікоть. Але й він бадьориться!

А в нього, Курбака, майже все на місці. І є ще шанс повернути всі продані частини тіла назад! І навіть отримати більше! Він буде багато працювати, старатися, залишатися в майстерні, щоб виконувати понаднормову роботу... Заробить багато-пребагато грошей, купить собі окрему квартиру, і не у підвалі, а на високому поверсі, на десятому, наприклад, а то й на двадцятому... Також купить собі парокар і гарний вишуканий одяг, який бачив у газеті, що підібрав у смітнику вчора, повертаючись з роботи. І буде багатий і щасливий. Разом з Навіалтою, звичайно! У неї такі гарні дивовижні блакитні очі! А руки м’які й ніжні. Вони кілька разів гуляли в парку, і вона навіть взяла його, Курбака, взяла за руку, прощаючись...

Курбак, підперши щоку, почав мріяти, як він зробить собі нове обличчя – із найсучасніших розробок геніального Партанідомуса, стане вродливим, наче принц із казки. І от він приходить до панянки Навіалти! Вона така відчиняє двері, бачить перед собою красеня-мужчину, одразу ж дає згоду на одруження – і вони миттєво біжать до Установи одружень!

Ех, мрії, мрії!

Курбак сьорбнув чаю. Гарячий, зараза! Напій обпік йому язика, чоловік почав хекати й лаятися, спересердя ненароком штурхонув чашку від себе, і вона не встояла, перевернулась, і вся рідина вихлюпнулася на стіл. На борговий лист.

- Ну й нехай, - буркнув Курбак під ніс, і зиркнувши на годинник, зрозумів, що може запізнитися на роботу.

Він гарячково схопив потертий від часу чорний сюртук, натягнув на голову кашкет і вибрався, нарешті, на вулицю.

Сонце сяяло не по-осінньому яскраво й весело, було навіть трохи спекотно вже з самого ранку.

Курбак запхався у переповнений цієї пори паротрам, майже повис назовні, тримаючись за поручні при вході. Але не сперечався, коли кондуктор-павук, проповзши по стелі паротраму посмикав його за дашок кашкета. Тримаючись однією рукою за ручку, другою швидко намацав монетку, упхав у нішу на черевці механічного службовця, і, отримавши свій квиток, знову гарячково вчепився в поручні – паротрам якраз повертав праворуч і можна було ненароком зісковзнути та випасти на бруківку. Як це сталося з пасажиром у других дверях.

«Ех, новачок!» – глузливо подумав Курбак, ще міцніше тримаючись за поручні й притискаючись до спини огрядної пані з двома клунками через плече. Один з них тицявся Курбаку в носа, але той мужньо терпів – незабаром все закінчиться: ось-ось мали з’явитися Мануфактури.