Глава 15. Гірше не буває

- Ну що ж, - сказала Евеліна, - ось і настав час розібратися, що для кожної з нас означає "гірше не буває". Чи буває? Йтиметься не лише про чоловіків. Мами, сусідки, діти, друзі, колеги - це наш матеріал, який штовхає нас до стану «гірше не буває». Отже, якась «вона». Поїхали! Ваші розповіді!

Як вони всі схопилися за ручки!

Якими ж різними вони були, учениці цієї групи.

Одна була з таких, знаєте, дорогих породистих жінок... А її подружка... Чи знаєте... З таких... Дешевеньких сексі. На якому ґрунті вони товаришували? Невідомо. Третя подруга була таким собі здобним варіантом... Пара безбарвних молей - вчительки, напевно? Ну і так, по дрібниці - скромниця, яка мріяла відкрити в собі стерву, фатальна жінка, яка все життя вважала, що «таких, як я, не кидають» і до свого п'ятдесятиріччя виявилася на самоті - ні цуценя, ні кошеня… Ще середньостатистичний офісний планктон - у кількості трьох штук.

Виявляється, це було дуже цікаво - описувати те, гірше чого не буває.
 

***

Недоліки освіти ще можна поповнити інститутом, тренінгом... А ось недоліки виховання - це вже на все життя. Вона терпіла скільки могла. Намагалася не помічати, що він їсть ложкою ті страви, які треба їсти вилкою. Делікатничала, коли він неправильно ставив наголоси в словах - відповідала йому, вживаючи те саме слово, тільки з правильним наголосом. Сховала всі запрані майки якомога далі, щоб у нього не було спокуси ходити в них удома - він вважав, що вдома можна ходити «як завгодно». Опускала очі, коли в кафе він починав складати тарілки, щоб офіціантові було легше. Чи не виймав ложку з чашки. Мив пакети від молока і використав їх повторно. Розповідав старі анекдоти та сам першим починав сміятися. Перебивав. Починав викладати свою думку щодо тих питань, з яких у нього не було і не могло бути своєї думки. Потягався за столом. Вимовляв тости, від яких усім було ніяково. Вважав, що життя в нього не вдалося лише тому, що йому щось не дали. Усіх забезпечених людей вважав шахраями та пройдисвітами. Розмовляв із телевізором. Так-так, відповідав дикторам у єхидній манері, наче вони могли його почути. Не зачиняв двері до туалету. Відрощував ніготь на великому пальці. Складав шкарпетки трубочкою у коридорі. Не обполіскував ванну та раковину після своїх водних та неводних процедур.

Ви скажете, що це все дрібниці?

Він вважався чудовим сім'янином, а вона опинилася майже в психлікарні. На мою думку, гірше не буває…

…Буває!

Коли ми в інтернеті або в житті зустрічаємо щасливих безтурботних реально літніх людей, то перше, що спадає на думку - ось молодці, зуміли ж до старості зберегти вміння радіти життю, посміхатися і не морочитися по дрібницях.

Разом з тим, зазвичай з'являється його величність АЛЕ.

Тому про них і пишуть, що це, скоріше, не правила, а винятки… Особливо у наших краях.

Легко говорити "подумай про себе", коли в тебе немає трьох дітей.

Легко говорити «полюби себе», коли в тебе на руках немає вісімдесятирічної мами та дев'яностовісімрічної бабусі.

Легко говорити…

Перейди на щось інше! Запиши маму на курси з рукоділля! Найми доглядальницю лежачої бабусі! Скороти спілкування і настройся на позитив!

На позитив, кажіть?

Так-так, радійте свіжій росинці й сонячному промінцю після того, як поміняли памперси бабусі та послухала монолог мами про те, що вся пенсія пішла на ліки, а телевізор вона не включає, тому що економить електрику, а з сусідами вона вітається ввічливо, але точно знає, що вони - злодії та злочинці…

А зарплата - просто середня…

І що робити з порадами? Це ж мати! Це ж бабуся! Їх не пошлеш трохи далі!

Не хочете - не спілкуйтесь. Чи це так просто?

Мені дуже шкода її. На мою думку, гірше не буває…

Буває-буває!
 

… Вона стала заручницею свого іміджу. Причому зараз я точно знаю, що це був лише імідж. Вона вибудовувала його по крихтах - щось додавала, щось прибирала. Сильна ефектна жінка. А він… Йому подобалися саме такі - сильні, ділові та ефектні.
Їй це потрібно було для того, щоби будувати кар'єру. Йому - щоб пристосуватися поруч із такою - діловою та ефектною - і спокійно займатися своїми справами. Навіть не своїми справами, а… Ну чимось займатися, щоб якнайменше трудитися і намагатися, щоб вона мала можливість продовжувати бути сильною та діловою. Він спокійно посів друге місце і збирався жити з нею довго та щасливо. Він свідомо зробив свій вибір служити їй. А вона? Вона чекала, що, хоч би вдома, вона буде слабенькою, дурненькою, ніжною та беззахисною. Постає питання, хто кого обдурив?

Гірше не буває.

Буває!

…Вона була настільки важною жінкою, що кілька разів на тиждень ночувала у мами. Крім цього, вона досконало володіла технікою звуковидобування зі свого чоловіка. Знаєте, є такий музичний термін? Техніка вилучення звуку. Можна постукати. Можна пальцями. Можна медіатором. А він здебільшого мовчав. Але розумів, що чим довше він мовчить, тим важнішою жінкою вона стає... Дивно? Переночувати у мами кілька разів на тиждень - хіба це такий уже великий гріх? Але знайшлися добрі люди, наштовхнули на думку. Знаєте, є такий простонародний вираз - її тягали, як саратовську гармонь? До чого тут, здавалося б, гармонь? А ось же... Такі добрі люди. Просто розплющили очі. І одного разу, коли вона повернулася від мами та, піднімаючись сходами, мріяла про те, як вони будуть пити особливий чай, який допомагав дивитися простіше на багато речей, вона виявила, що він пішов. Назавжди.

Гірше не буває?

Буває!

Сім'я це дуже складна система! Особливо коли діти самі стають батьками. Чи буває гірше, коли у доньки за плечима два шлюби («це моя справа»), два розлучення («батьки винні»), дві дитини, дві вищі освіти, образа на батьків за те, що живуть «душа в душу» («а я завжди у вас погана!»), за те, що готові підхопити всі проблеми й тягнути на собі («я завжди вас слухалася, а не потрібно було») і новий чоловік на вісім років молодший за неї, який прожив з нею півтора року , потім чи то вона його вигнала, чи він її покинув (точно історії невідомо), а тепер збирається повернутися?