Розділ 8

Усередині виявилося тихіше, ніж зовні. Не просто тому, що за скляними дверима залишилися вулиця, машини, сухе денне повітря і звичайні звуки міста. Тиша тут була іншої природи — оброблена, вивірена, майже службова. Вона не виникала сама, її створювали, підтримували й охороняли так само ретельно, як камери, двері й людей, яким було дозволено проходити далі. Марк зробив лише кілька кроків і одразу зрозумів: тепер він уже не відвідувач у звичайному сенсі. Його не приймали. Його пропускали через послідовність умов, кожна з яких могла стати останньою.

Перше приміщення скидалося не на приймальню, а на чисту зону між двома світами. Сірі панелі на стінах, гладка підлога, стійка без зайвих предметів, дві камери під стелею, сканувальна рамка, стіл для перевірки речей і троє співробітників служби безпеки, які не виглядали ні грубими, ні напруженими. Це було гірше. Грубість завжди видає людину. Тут людей майже не було видно за функцією. Один із них прийняв прозорий пакет із телефоном, ключами та гаманцем, другий попросив Марка стати на позначене місце, третій дивився в екран, де, ймовірно, вже було більше відомостей про Марка Хейла, ніж сам Марк хотів би згадувати за один день.

— Піджак, будь ласка.

Марк зняв піджак і передав його. Рух вийшов трохи повільнішим, ніж потрібно, бо у внутрішній кишені лежав конверт. Не таємний, не заборонений — його вже заявили, перевірили біля машини й повернули в прозорому пакеті, але все одно Марк відчув дивний опір, коли чужі руки взяли річ, довкола якої мав будуватися весь його неможливий жест. Він розумів: для охорони це просто предмет. Папір, клей, щільний конверт, нічого металевого, нічого небезпечного. Для нього — остання матеріальна форма його ставки.

— Конверт буде оглянуто повторно, — сказав співробітник.

— Я розумію.

— Він має залишатися запечатаним до моменту, коли вам дозволять його використати.

— Він поки не запечатаний.

Співробітник уперше подивився на нього трохи уважніше.

— Уточніть.

— Його буде запечатано під час зустрічі. Якщо зустріч відбудеться.

Фраза прозвучала рівно, але сам Марк почув у ній зайву обережність. Занадто багато залежало від цих слів, щоб вони могли прозвучати просто. Співробітник нічого не сказав. Передав конверт другому, той поклав його в плаский сканер, дочекався зображення, потім вийняв, оглянув на світло, провів по краях пальцями в тонких рукавичках і повернув уже в новому прозорому пакеті з маленькою наліпкою та часом перевірки.

— Будь-які дії з предметом тільки після дозволу приймаючої сторони.

“Приймаюча сторона”, — подумав Марк. Гарний вислів. Майже смішний. Ніби він не намагається потрапити до людини, яка розпоряджається компаніями, супутниками, енергетичними мережами, фінансовими потоками і, можливо, цілими шматками майбутнього, а просто доставляє посилку в офіс.

Його попросили пройти крізь рамку. Потім ще раз. Потім зняти взуття. Потім стати перед камерою для біометричної звірки. Обличчя зняли з кількох кутів; світло коротко спалахнуло, не засліплюючи, але змушуючи відчути себе об’єктом, який треба перетворити на дані, перш ніж дозволити йому рухатися далі. Відбитки. Скан долоні. Коротке запитання про ліки. Ще одне — про металеві імпланти. Ще одне — про те, чи вживав він сьогодні алкоголь, наркотичні речовини або седативні препарати. Марк відповідав коротко, намагаючись не вкладати у відповіді роздратування. Роздратування тут нічого не доводило, крім слабкості. Він уже заплатив надто багато, щоб програти на інтонації.

Після другої перевірки його провели до невеликої кімнати без вікон. Там стояв стіл, два крісла й екран, вмонтований у стіну. На столі лежав планшет. Жінка в темному костюмі увійшла майже відразу після нього, назвалася лише прізвищем, яке Марк тут же забув, бо прізвища таких людей не затримувалися в пам’яті без посади, а посади вона не назвала. Вона сіла навпроти, відкрила планшет і подивилася не на Марка, а на дані.

— Платіжне доручення підготовлено. Сума — триста сорок дев’ять тисяч двісті доларів. Отримувача підтверджено. Перед авторизацією ви маєте ще раз підтвердити, що переказ здійснюється добровільно і без умов повернення в разі, якщо зустріч буде завершена після закінчення встановленого часу або раніше за рішенням приймаючої сторони.

Марк уже чув це від юриста, читав у документах, підтверджував у листах, але тепер фраза прозвучала інакше. Не як попередження. Як останній шанс для системи сказати: ми зупиняли вас достатньо разів, тепер відповідальність за божевілля повністю ваша.

— Підтверджую.

— Вам відомо, що оплата не гарантує продовження контакту після трьох хвилин?

— Так.

— Вам відомо, що містер Кроуфорд не бере на себе зобов’язань розглядати, придбавати, фінансувати або зберігати в таємниці будь-які ідеї, відомості, припущення чи демонстрації, якщо інше не буде окремо погоджено?

Марк подивився на неї.

— Мені відомо.

— Вам відомо, що спроба порушити процедуру зустрічі призведе до її негайного припинення?

— Так.

Жінка повернула до нього планшет.

— Авторизуйте переказ.

Марк узяв планшет у руки. На екрані були сума, останні цифри рахунку, ім’я отримувача, юридичний опис операції, який, як і все юридичне, робив те, що відбувається, водночас точним і беззмістовним. Він ввів код, надісланий банком, потім другий код, який прийшов через спеціальний канал юриста. Палець завис над кнопкою підтвердження. Лише на секунду. Але ця секунда виявилася важчою за багато років до неї.