Епілог

Яна

Минуло ще півроку...

Літній Івано-Франківськ тонув в ароматі свіжої кави. В затишному заміському комплексі біля озера панувала атмосфера справжньої казки. Повсюди мерехтіли теплі вогники, лунала приємна музика, а гості тихо шепотілися, очікуючи на найголовнішу подію дня.

Я стояла перед велетенським дзеркалом і поправляла білосніжну фату. Витончена весільна сукня струменіла додолу і ідеально підкреслювала фігуру, каштанове волосся було вкладене в елегантну зачіску, а на шиї сяяв тонкий золотий ланцюжок, який Влад подарував мені на день народження.

Двері кімнати відчинилися і всередину влетіли мої дівчата.

Іриска, Рита й Наталка в однакових ніжно-рожевих сукнях дивились на мене з широко розплющеними очима і прикривали роти долонями.

— Яночка... Боже мій, яка ти красива! — першою розчулено видушила з себе Іриска і змахнула крайчиком серветки сльозу з вій.

— Дівчата, не смійте плакати, а то в нас весь макіяж потече! — засміялася Рита, але сама вже шмигала носом. — Ти просто справжня королева, Яно! Влад там біля вівтаря вже всі лікті згриз від хвилювання!

— Я ж казала, що він стовідсотковий ґрін-флаг! — гордо підсумувала Наталка, обіймаючи мене за плечі. — Ну що, наречена, готова йти до свого принца з п'ятого купе?

— Готова на всі мільйон відсотків, — щасливо посміхнулася я.

Коли залунали перші акорди марша Мельденсона, і я зробила перший крок білосніжною доріжкою в бік квіткової арки, мій погляд одразу зустрівся з його очима.

Влад стояв у вишуканому темно-синьому костюмі. Він побачив мене і в його сірих очах спалахнув такий вогонь захоплення, що в мене вкотре запаморочилось в голові. Поруч з ним у ролі дружби з широчезною одеською посмішкою стояв Вовка, який спеціально примчав з Одеси.

Коли ми обмінялися обітницями і Влад надів на мій палець обручку, він обережно притягнув мене до себе й прошепотів на вухо:

— Маркетингова королево мого життя, відтепер ти офіційно моя дружина.

Потім був гучний банкет, привітання, сміх і веселощі. До речі, весільний торт у нас був справжнім витвором кондитерського мистецтва: трьохярусний, прикрашений їстівним макетом нашого блакитного вагону з цифрою «5» на дверцятах.

Зараз ми живемо в його квартирі, а у вітальні на найвиднішому місці в елегантній рамці висять два наші залізничні квитки з того самого першого рейсу й зроблена на 3D-принтері копія залізничного купе.

Влад став провідним 3D-художником у великій міжнародній компанії, а я успішно закінчила університет і влаштувалась працювати в маркетинговою агенцією. Ми багато подорожуємо, але кожної річниці нашого знайомства обов'язково купуємо два квитки на потяг «Івано-Франківськ — Одеса».

І, звісно ж, купуємо місця виключно в купе №5.

Бо саме там, під ритмічний стукіт коліс, серед кави в підстаканниках і безглуздих пригод розпочалося наше справжнє, безкінечне й найщасливіше кохання.

*КІНЕЦЬ*

ДЯКУЮ всім хто прочитав і прожив з нашими героями всі їхні пригоди. Обіймаю кожного!

Запрошую вас до наступної книги з циклу про дівчат. Далі кожна з дівчат розкаже свою історія.

Історія Наталки вже чекає на вас!

"Колишні. Наш останній шанс"

Додавайте книгу до бібліотеки, тисніть сердечка і коментуйте. Буде цікаво!!!