Глава 34

Яна

Я так і застигла з кросівком в руці. Аж забула як дихати. Лишень кліпала в глибокому шоці.

На порозі купе стояв Влад. Його сорочка була злегка зім'ята, волосся розпатлане, а обличчя виснажене. В сірих очах панував подив не менше мого.

Серце зробило кувирок і швидко забилося. Але наступної секунди в мені спалахнуло обурення, дівоча гордість і захисні бар'єри миттєво злетіли до небес.

— Ти?! — нарешті я опанувала себе і мовила крижаним голосом. Я відклала кросівки і випросталась. — Ти що тут робиш?! Ти помилився купе, Владе! Забирай свої речі й іди геть! Іди до своєї блондинки з клубу, з якою так солодко цілувався!

Я спробувала відштовхнути його вбік, щоб вискочити в коридор, але Влад зробив швидкий крок назустріч і зачинив за собою двері, а слідом  опустив засувку.

— Яно, зачекай! Я нікуди не піду! — його голос був напружений, але впевнений. Він опустив сумку на підлогу й зробив крок до мене, але не торкався. — Благаю тебе, просто вислухай мене. Дай мені дві хвилини! Ти все зрозуміла геть неправильно!

— Неправильно?! — гірко розсміялася я і гарячі сльози знову підступили до очей. — Владе, я бачила все власними очима! Вона висіла на твоїй шиї, і ви цілувалися в засос прямо посеред танцполу! Що тут можна зрозуміти «неправильно»?! Мені було огидно на тебе дивитися!

— Вона мене цілувала, Яно! Не я!! — вигукнув Влад і приклав долоню до своїх грудей. — Яночко, подивися на мене! Благаю, подивися в мої очі!

Я мимоволі підняла погляд і застигла. В його очах було стільки болю і відчаю, що моє серце стиснулося.

— То була в усмерть п'яна стороння дівчина! — швидко, майже без перерви на подих почав пояснювати Влад. — Вона підійшла ззаду, коли ти пішла у вбиральню, переплутала мене з якимось своїм Денчиком і просто впилася мені в губи! Я в першу ж секунду зрозумів, що то не ти і одразу відштовхнув її від себе! Але ти бачила лишень початок, бо потім втекла. Я біг слідом за тобою, але ти сіла в таксі і поїхала…

Я затамувала подих. Слова Влада лунали так щиро, так гаряче й переконливо, що кам’яна стіна всередині мене почала тріщати по швах.

— Я побачив твій шокований погляд, але ти вже бігла до виходу! — продовжував Влад, роблячи ще один крок ближче. — Я проривався крізь натовп, біг за тобою, вискочив на вулицю і побачив тільки задні вогні машини. Я всю ніч не спав, Яно! Набрав твій номер мільйон разів, закидав тебе повідомленнями. Дівчатам навіть твоїм писав. Спитай Вовку! Зранку примчав до твого готелю, а мені кажуть, що ти вже виселилася і поїхала. Ти заблокувала мене скрізь... Я думав, що збожеволію від невідомості і розпачу…

Він важко зітхнув, витер долонею чоло й тихо, зламленим голосом прошепотів:

— Яночко... Мені не потрібна жодна інша дівчина. Ні в тому клубі, ні взагалі у світі. Тільки ти. Невже ти віриш, що я здатен на таку огидну зраду після всього, що між нами було?..

Його слова лунали в тісному купе, наче щира сповідь. В голосі Влада було стільки не підробленого болю, каяття й страху мене втратити, що крижана брила, яка цілий день стискала моє серце, раптово дала тріщину й з гуркотом розпалася на друзки.

Я дивилася в його сірі, виснажені безсонною ніччю очі й виразно бачила: він не бреше. Мій грін-флаг, мій турботливий айтішник дійсно став жертвою безглуздої ситуації, а я на емоціях просто вигадала собі вирок і спалила всі мости, навіть не давши йому і слова сказати.

— Владе... — прошепотіла я, і перша гаряча сльоза полегшення нарешті скотилася з мого ока й поповзла по щоці. — Я... я дійсно бачила тільки той момент. З’явилася блондинка, потім поцілунок... У мене всередині просто все вибухнуло. Мені стало так боляче й огидно, що я втекла... Вибач мені, що не вислухала.

— Тобі немає за що вибачатися, маркетингова королево, — промовив Влад і зробив останній крок до мене.

Він простягнув руки й обережно, ніби боявся, що я зникну чи перетворюся на фантом, обійняв мене за талію. Притягнув до своїх міцних грудей. Я з полегшеним зітханням уткнулася носом в його шию, вдихаючи такий рідний аромат його парфумів.

Його руки міцно, дбайливо стиснули мої плечі. Влад занурив обличчям в моє волосся й важко видихнув.

— Боже, Яно... Якби ти знала, як я перелякався. Я думав, що втратив тебе назавжди через якусь безглузду помилку.

Ми стояли в обіймах кілька хвилин під мірний, заколисуючий стукіт коліс потяга, що плавно набирав хід, залишаючи одеський вокзал позаду. Біль, образа й розчарування повністю випарувалися, поступившись місцем солодкій, безмежній ніжності.

Я трохи відсторонилася, витерла тильною стороною долоні мокру щоку і з посмішкою запитала:

— Владе... А як ти взагалі опинився тут?! В цьому вагоні? В цьому купе?! Це ж якась фантастика!

Влад м'яко всміхнувся і торкнувся пальцем кінчика мого носа.

— Ніякої фантастики, маркетингова королево, а чисто комп'ютерний розрахунок і трохи везіння. Пам'ятаєш, як Рита здала свої квитки? Так от, коли я викуповував собі квитки, система залізниці видала мені саме ті місця, які здала Рита. В обидва боки. Я купив їх ще у Франківську й одразу знав, що ми будемо їхати разом додому. Просто хотів зробити тобі сюрприз... Правда, не таким чином.

Я щиро розсміялася і похитала головою.

— Доля знову зіштовхнула нас в п'ятому купе! Схоже, від неї не втечеш ні в сьомому вагоні, ні в п'ятому.

— І слава Богу, що не втечеш, — тихо мовив Влад.

Він обережно взяв моє обличчя у свої теплі долоні. Його погляд зупинився на моїх губах.

— Яночко... Ти навіть не уявляєш, наскільки ти мені важлива, — прошепотів він, і в його очах спалахнув такий вогонь, від якого в мене запаморочилась голова.

Влад нахилився й накрив мої вуста своїм цілунком. Це був найпалкіший, найпристрасніший і водночас найніжніший поцілунок за всі наші дні знайомства. В ньому розчинилися всі наші непорозуміння, всі мої сльози, тривоги й сумніви.