Глава 33

Влад

Чужі губи торкнулися моїх, а мене наче струмом у дві тисячі вольт вдарило!

Нудотний запах перегару і аромат солодких парфумів змусив швидко зреагувати. Це була НЕ ЯНА!

Мозок видав критичну помилку і я з силою відштовхнув від себе незнайомку.

— Ти що робиш?! Хто ти взагалі така?! — відрубав я, ледь стримуючи лють і огиду.

Переді мною стояла геть зовсім сп'яніла білявка на високих підборах. Вона ледь трималася на ногах. Її рот розплився в дурнуватій посмішці.

— Ой, красавчик, вибач... Я думала, ти мій Денчик... А ти такий симпатичний… — сплутано белькотіла дівуля.

— Відвали від мене! — різко сказав я і обійшов її.

Я озирнувся довкола, шукаючи поглядом Яну і саме в цей момент моє серце просто зупинилося.

За пару метрів від мене, біля входу на танцювальний майданчик стояла застигла Яна. В спалахах неонових софітів її красиві карі очі були розширені від шоку й подиву, а обличчя стало білішим за крейду. Вона дивилася прямо на мене... і в її погляді було стільки розчарування й образи, що мені стало фізично боляче.

— Яно! Ні!! — закричав я, але гучний бас діджейського треку просто  проковтнув мій голос.

Яна різко розвернулася й кинулася геть до виходу.

— Яно, чекай!! Постій!! — вигукнув я й рвонув за нею.

Але клуб вирував, як божевільний вулик. Сп'янілі люди танцювали, штовхалися, заступали дорогу, хтось розлив коктейль мені на сорочку, якийсь хлопець схопив мене за плече, хтось послав мене на три букви... Я проривався крізь цей натовп, як крізь густі хащі, відштовхуючи чужі лікті й намагався не втратити з виду її силует.

Коли я нарешті вискочив з клубу на нічну вулицю Аркадії, прохолодне повітря різонуло по легенях. Я крутив головою на всі боки, щоб знайти її. Але побачив тільки, як вона сіла в автомобіль таксі, авто блимнуло червоними габаритними вогнями і рушило з місця, набираючи швидкість.

— Яно!! — гукнув я на весь голос.

На задньому сидінні за затемненим склом був її знайомий силует. А за пару секунд автівка зникла в темряві одеського проспекту.

— ЧОРТ!... Мать твою! — вилаявся я й вихопив з кишені телефон.

Пальці дико тремтіли. Я одразу ж набрав її номер. Один довгий гудок, другий, третій...

«На жаль, абонент не може прийняти ваш виклик...»

Я скинув і набрав знову. Потім ще раз. І ще. Абонент не відповідав. Я почав гарячково писати повідомлення в усі можливі месенджери.

Влад: «Яно! Маленька, благаю, візьми трубку!»

Влад: «Ти все неправильно зрозуміла! Це якась п'яна дівчина до мене причепилася, я її одразу відштовхнув!»

Влад: «Будь ласка, дай мені п'ять хвилин пояснити! Я зараз буду біля твого готелю!»

Натиснув «надіслати». Але повідомлення навіть не ставали прочитаними. А ще за пару хвилин черговий виклик просто обірвався — телефон Яни був вимкнений.

— Бляха... Ну як так?! — я в розпачі стиснув скроні пальцями.

— Братуха! Ти чого тут сам стоїш і асфальт топчеш? Де Яна? — до мене з клубу вибіг задиханий Вовка.

Я повернувся до нього, і, мабуть, вираз мого обличчя був настільки диким, що Вова миттєво згорнув свій фірмовий гумор.

— Чувак, це повний пиздець... — вичавив я, спираючись спиною на прохолодну стіну. — Якась геть п'яна курка підійшла ззаду й впилася мені в губи! Я її одразу відкинув, але Яна якраз виходила з туалету й це побачила! Вона розвернулася, вибігла з клубу і втекла! На дзвінки не відповідає, телефон вимкнула!

Вовка витріщив очі, провів рукою по потилиці й важко зітхнув.

— Оце так поворот... Слухай, Владос, заспокойся. Ходімо до машини.

Ми сіли в його тачку. Я сидів на пасажирському сидінні, втупившись в темний екран смартфона. Всередині все горіло вогнем.

— Вова, підвези мене до її готелю. Я розіб'ю ті двері, але витягну її на розмову! — твердо мовив я.

Вовка поклав руку мені на плече й суворо подивився в очі.

— Брат, слухай мене уважно. Охолонь. Вона зараз в глибокому шоці й на емоціях. Якщо ти зараз серед ночі прилетиш в готель, почнеш стукати в двері й піднімеш на ноги весь поверх — вона взагалі закриється від тебе на тисячу замків і викличе охорону. Ти зробиш тільки гірше! Почекай до ранку.

— Та як мені чекати, якщо вона думає, що я... — я замружився від болю.

— Дай їй переварити цей пиздець, — м'яко мовив Вова. — Поїхали на квартиру. Зранку під’їдемо до готелю, коли вона трохи виспиться й заспокоїться. Вона ж доросла, розумна дівчина, ви мусите поговорити одне з одним без емоцій.

Я знав, що Вовка правий, але ця ніч перетворилася для мене на справжнє пекло. Я не зімкнув очей ані на секунду, просто сидів на краєчку дивана, стискав телефон і чекав, коли нарешті зійде сонце.

Під ранок я вирубався, але як за вікном з'явилося вранішнє сонце, я розплющив очі і знову схопив телефон. Восьма ранку, дев'ята... Я набирав її номер кожні десять хвилин. Ближче до полудня телефон Яни нарешті увімкнувся, але гудки йшли в нікуди, а потім виклики просто почали скидатися. На мої есемески вона не відповідала, а невдовзі мої повідомлення в месенджерах взагалі перестали доходити. Яна просто заблокувала мене всюди і заблокувала мій номер.

— Все, Вова, їдемо в готель. Я більше не можу чекати! — не витримав я.

Ми примчали до її готелю. Я вискочив з машини й буквально підбіг до стійки адміністратора.

— Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, дівчина з 312-го номера... Яна... Вона в себе? — задихано випалив я.

Адміністратор готелю подивився на мене співчутливим поглядом і тихо відповів:

— Доброго дня. Ні, вона вже виселилася з готелю. Здала ключі й поїхала десь пів години тому.

— Виселилася?! — в мене все всередині просто опустилося. — А ви не знаєте, куди вона поїхала?! Може, на вокзал чи в якесь конкретне місце?

— Вибачте, юначе, вона не казала, а ми такої інформації не розпитуємо, — розвів руками чоловік.

Я вийшов з готелю в повному розчаруванні, відчуваючи глибоку порожнечу в серці. Вона поїхала. Втекла, навіть не дала мені шансу все пояснити.