Глава 32

Яна

В дівчачій туалетній кімнаті клубу панувала весела дівоча метушня. Я всміхнулася своєму відображенню в дзеркалі, підправила помаду і злегка поправила зібране волосся. Всередині мене все співало від щастя, а легке алкогольне сп’яніння тільки додавало запалу. Поруч з Владом я почувалася найбажанішою, найгарнішою дівчиною в усій Аркадії. Всі мої сумніви щодо нього випарувалися, а попереду на нас чекала дивовижна одеська ніч.

Я вийшла з вбиральні і попрямувала назад до танцполу. Гучна, пульсуюча музика заповнила весь простір, кольорові софіти розрізали темряву, а натовп рухався в єдиному ритмі.

Я подивилася поверх голів, шукаючи очима знайому постать Влада. Я помітила його біля краю танцполу, він сидів біля барної стійки.

Коротко всміхнулася і вже зробила крок, щоб піти до нього, як в ту ж секунду якесь прошманде повисло на його спині.

Білявка у відвертій сукні нахабно мацала Влада, а той навіть не пручався. Ба більше, він був не проти цього раптового пориву пристрасті від якоїсь фарбованої курки!

А потім він розвернувся і палко й глибоко поцілував її в губи.

Весь мій світ з гуркотом розлетівся на дрібні друзки.

В мене аж подих перехопило. Наче хтось з розмаху вгатив мені під дих важким молотом.

Кров відлила від обличчя, а тіло кинуло в жар. Повітря в клубі стало душним, гарячим і отруйним. Музика, вигуки натовпу, спалахи світла — все це в одну мить перетворилося на суцільний, божевільний шум, що боляче бив по мізках.

Я застигла на місці і не могла повірити в те, що бачу.

Груди стиснув такий дикий, нестерпний біль, якого я ще ніколи в житті не відчувала. Всередині щось обірвалося з тріском. Всі ті теплі слова, турбота в Жмеринці, ніжність після медузи, розкішний букет рожевих троянд, обійми на весіллі у дворику... Все це за секунду знецінилося й перетворилося на попіл.

Яка ж я була дурна... Гіркі сльози обпекли очі, але я змусила себе не розплакатися прямо тут. 

Наївна дівчинка, яка повірила в казку! Я для нього просто чергова пригода перед відрядженням за кордон! Захотів — посміхнувся мені, захотів — цілується з першою-ліпшою в клубі...

Я хотіла підбігти, розштовхати їх, влаштувати гучний скандал і зажадати пояснень. Але вже наступної секунди в мені ввімкнулася залізна дівоча гордість. Ні! Я не буду ганьбитися на очах у сотні сп'янілих людей. Я не стану принижуватися й просити виправдань. Якщо людина здатна на таке на п’ятий день знайомства, то тут немає про що говорити.

Я різко розвернулася на підборах і не розбираючи дороги, попрямувала до виходу.

Я штовхала чужі плечі, проривалася крізь натовп танцюючих людей, а подумки повторювала лишень одне «Геть звідси! Негайно геть!»

Вискочила з клубу на нічну вулицю і жадібно ковтнула вогкого морського повітря. Руки шалено тремтіли. Дістала з сумочки телефон, поспіхом відкрила додаток і замовила таксі на першу ж доступну точку біля алеї.

За дві хвилини авто підкотило і я хутко застрибнула на заднє сидіння.

— До готелю, будь ласка, — ледь видушила з себе тихим голосом і затулила обличчя долонями.

Добре, що ми їхали в повній тиші і водій попався не балакучий. За вікном миготіли вогні нічної Одеси, але я не бачила нічого. Перед очима стояв лишень той фатальний кадр: Влад і поцілунок з дівчиною, що висіла на його шиї. Серце розривалося на шматки від образи, гіркоти й повного розчарування.

Таксі зупинилося біля мого готелю, я розрахувалася і піднялася до свого номера.

В номері панувала напівтемрява і така бажана тиша. На столику стояв той самий букет рожевих троянд, але зараз його вигляд викликав тільки нудоту.

Телефон в руці здригнувся і екран спалахнув вхідним викликом від Влада.

Я подивилася на його ім'я на екрані, і всередині знову піднялася хвиля пекучого болю. Я не хотіла слухати його виправдання. Не хотіла чути п'яні пояснення, байки чи казки про те, що «це не те, що ти подумала». В мене не було ані сил, ані найменшого бажання щось з’ясовувати.

Я натиснула й утримувала кнопку живлення на боковині смартфона, аж доти, поки екран не згас, і на ньому не з'явився напис «Вимкнення».

Телефон заснув. В кімнаті знову запала тиша.

Я кинула смартфон на тумбочку, лягла на край ліжка в сукні і підборах, обхопила себе руками і нарешті дала волю сльозам, що так довго тиснули в горлі.

Незчулася, як заснула.

Ранок зустрів мене сліпучим одеським сонцем, але на душі панувала суцільна темрява. Настрій був нікудишнім і паскудним. Я прокинулася з диким головним болем і нестерпним відчуттям важкості в грудях.

Розчарування у Владі пекло зсередини, наче відкрита рана. І як я могла так помилитися в людині? Думати про це було огидно. Здавалося, що він такий щирий, турботливий, правильний... А виявився звичайним бабієм, якому пофіг хто висить на шиї, аби лиш цілуватися в засос посеред клубу.

Оскільки виселення з готелю було до опівдня, я змусила себе підвестися з ліжка. Пішла у ванну, довго стояла під гарячими струменями душу. Хотілось змити з себе весь той огидний вечірній осад, але біль у серці нікуди не зникав.

Після душу я склала речі в валізу. Подивилася на букет ніжних троянд, що стояв у вазі, зітхнула й просто залишила його на столику. Нехай залишається тут, як символ моєї розбитої одеської казки.

Для дороги я вибрала найзручніший одяг. Вбрала м'який та комфортний спортивний костюм і кросівки. Спустилась ліфтом на перший поверх, віддала ключі від номера й виселилася з готелю.