Глава 19.1

Яна

Мій розпач перервав раптовий звук, який розрізав тишу кімнати.

Плінь! Плінь-плінь! Плінь!

Мій телефон, що лежав на журнальному столику поруч з порожніми стаканчиками від «Мівіни», буквально вибухав від безперервних сповіщень. Телеграм просто розривався.

Від несподіваного звуку я здригнулася. Витерла долонею сльози й затамувала подих. Невже, Влад? Вирішив смсками зі мною попрощатись?

Я поволі взяла телефон, розблокувала екран, і на мене одразу вивалилася ціла злива панічних повідомлень з нашого дівочого спільного чату.

Іриска: «Яно-о-о! Ти де?! Потяг вже прибув! Ми з дівчатами чекаємо, поки ти напишеш, а тебе немає!»

Рита: «Яночка, ти де пропала?! Чому на дзвінки не відповідаєш?! Ти вийшла з потяга?!»

Наталка: «Ми тут вже панікуємо! Відпишися негайно, бо ми зараз будемо телефонувати до начальника вокзалу!»

Боже, яка година! Я ж зовсім забула, що за розкладом потяг вже давно мав прибути в Одесу. Дівчата ж чекають від мене звістки.

Я важко видихнула, шмигнула носом і почала бігом набирати відповідь тремтячими пальцями. Приховувати щось чи вигадувати казки сили вже не було. Мені просто терміново потрібна була дівоча підтримка.

Яна: «Дівчата... Я не в Одесі. Я в Жмеринці»

Іриска: «ЩО-О-О?! У ЯКІЙ ЩЕ ЖМЕРИНЦІ?!»

Рита: «Ти що, вистрибнула з потяга на ходу?! Яна, не лякай нас!»

Наталка: «Так, стоп. Зберігаємо спокій, дівчата. Яно, поясни нормально, що сталося?»

Я зробила глибокий вдих і почала строчити в чат всю божевільну історію, скорочуючи події цієї шаленої доби 

Яна: «Дівчата, це повний форс-мажор! Коротше, у потязі я познайомилася з хлопцем, його звати Влад (він айтішник і реальний красавчик). Спочатку я облила його гарячою кавою, потім ми у Львові рятували дівчину від її колишнього, потім до нас в купе вдерся п'яний пасажир, далі були дембелі з гітарою, гра в карти на бажання... А потім у Жмеринці загорівся локомотив! Поки його гасили, ми вийшли в місто по Мівіну... і потяг поїхав без нас! Ми з Владом ночували в Жмеринці»

Рита: «ГОСПОДИ БОЖЕ МІЙ!! Оце так кіно!! А речі де?!»

Іриска: «Чекай, чекай! Сукні в потязі?! А ви де?!»

Яна: «Речі поїхали в Одесу. Нам довелося найняти один єдиний номер в привокзальному готелі... з один двоспальним ліжком»

Наталка: «Так-так-так... З цього моменту детальніше…»

Я замружила очі, перевела подих. Щоки знову залились вогнем.

Яна: «Дівчата... Коротше, у нас була близькість. Справжня, доросла близькість. Ми кохалися до ранку...»

Іриска: «ВАУ! Оце так поворот! Вітаю!»

Яна: «Ей, та яке "вітаю"?! Я зараз сиджу на ліжку й просто плачу! Я почуваюся якоюсь останньою дурепою й легкодоступною дівкою! Ми знайомі одну добу! Жодних побачень, жодних квітів! Я піддалася інстинктам... А найстрашніше, що я прокинулася, а його НЕМАЄ! Він просто звалив по-англійськи, навіть не прощаючись! Використав і втік!»

В чаті зависла пауза на кілька секунд, а потім дівчата просто вибухнули текстовим штормом:

Рита: «Яно, А НУ СТОП! Виключи негайно режим самоїдства й суворого прокурора! Яка ще ти дурепа?! Ти доросла, красива, вільна дівчина! Був крутий хлопець поруч. То в чому проблема відпочити тілом після пригод?»

Іриска: «Згодна з Ритою на всі тисячу відсотків! Яночка, дивися на це з іншого боку! Не він тебе використав, а ти його»

Наталка: «І головне, Яно: ти впевнена, що він втік?! Мужик, який цілу ніч поводився як справжній джентльмен, не втікає по-тихому! Може, він пішов вирішувати питання з транспортом чи шукати сніданок?!»

Я застигла, перечитуючи повідомлення Наталки. І в ту ж секунду двері нашого номера м'яко клацнули й почали повільно відчинятися.

Я різко підвела голову і відірвала погляд від телефона.

На порозі стояв Влад. Високий, усміхнений, зі скуйовдженим після ранкового повітря волоссям. В руках він тримав великий паперовий пакет з місцевої кав'ярні. Божественний аромат свіжих круасанів та гарячої кави вмить наповнив простір.

Мої пальці миттєво настукали в чат швидке повідомлення.

Яна: «Дівчата, він повернувся!! Відбій тривоги! Відбій зв'язку, пізніше зв'яжуся!»