Глава 10.1

Яна

Мій напівсонний мозок все ще перебував під владою марення. Я поворухнулася, спробувала відсунутися від доторків, але притулилася тілом до прохолодної стінки купе. Але я все ще повністю не прокинулась і досі мені здавалося, що я уві сні і з Владом.

Заколисана рухом поїзда пошепки пробурмотіла:

— Влад... ну ти чого... Ми ж ще не настільки добре знайомі, щоб ти мене так обіймав…

Але дотики не зникли. Навпаки! Чоловічі долоні нахабно ковзнули під ковдру, а важка чоловіча туша з силою навалилася зверху прямо на мене, ледь не роздавивши мене своєю масою!

Мене просто впечатали собою в полицю. Аж дихати стало важко.

Отут я остаточно прокинулась і згадала, де я.

І з переляку завмерла.

Розплющила очі і побачила над своїм обличчям незнайому фігуру. Наді мною зависло чуже, важке й задушливе дихання, яке нестерпно тхнуло перегаром, стійким алкоголем і смердючим тютюном. Мене аж затошнило.

В ту ж секунду сон випарувався, як його і не було!

Це був НЕ Влад! Це взагалі БУВ НЕ СОН!

Холодний, липкий жах стрімким потоком наповнив все моє тіло, від п'ят до маківки затерпла кожна клітина. Наче спрацювала якась божевільна вибухова хвиля. 

​Скільки разів я гортала стрічку в соцмережах і натрапляла на ті моторошні, жахливі історії про нападників. Про дуже погані речі й насилля, які п'яні чоловіки коять над беззахисними жінками, коли ті залишаються самі в купе потяга! Коли читала таке, то завжди матюкалася. А подумки промовляла:

“Яка ж це дика жуть... але зі мною такого ніколи не станеться, я ж розумна, я контролюю ситуацію і нізащо не буду подорожувати сама». 

Ага. Завжди.

Мені здавалося, що весь цей треш, всі ці постраждалі жертви — це щось далеке, що існує лише в екранах смартфонів чи і сценаріях фільмів жахів або трилерах.

​І от тепер... Тепер цей липкий, огидний кошмар став моєю суворою реальністю. Боже мій... Невже це відбувається зі мною?!

Жах холодним потоком наповнив все тіло. В майже цілковитій темряві купе я нічого не могла розгледіти. Лишень темний, кремезний силует чужого чоловіка, який буквально вдирався на моє ліжко й навалювався на мене всією вагою!

Треба рятуватися! На підсвідомості спрацював тваринний рефлекс самозбереження, який дав мені трохи сил і привів до тями.

— Ви хто?! Відійдіть від мене! — закричала я в паніці.

Витягнула руки поперед себе й з усієї сили вперлась долонями в мокрі від поту чоловічі груди. Я відчайдушно намагалась скинути цього виродка з себе, але марно. Декілька раз вдарилась ліктями і спиною об холодну стінку вагону, але вирватися з цих чужих лещат не виходило.

— Якщо ви мене хоч пальцем тронете, я покличу провідника! — погроза прозвучала так собі, адже мій голос тремтів. І насправді, я розуміла, що таким ультиматумом я аж ніяк не налякаю нападника.

Раптом в темряві, прямо над моїм обличчям, пролунав абсолютно незнайомий, захриплий від алкоголю, нахабний чоловічий голос:

— Та хто ти така, б***ь, щоб я тебе трогав?! І шо ти робиш на моєму місці?!