Глава 10

Яна

Потяг м'яко набирав хід, залишаючи яскраво освітлений львівський перон в темряві нічного міста. Позаду залишилися Леся і її пригоди.  Металеві двері вагону зачинилися, стукіт коліс знову став ритмічним і монотонним, а в нашому купе №5 панувала особлива, майже магічна тиша.

Я стояла і дивилася на Влада і думала про поцілунок. Але чи думав він про це?

Бути ініціаторкою я не бажаю, та й ще після адреналіну, який ми пережили. Можливо, це якраз мною керує саме адреналін?

Я глибоко вдихнула і перевела думки в інше русло. Треба подумати про решту частину дороги.

— Щось тут якось темно, — сказала я і потягнулася до маленького нічника над поличкою. Влад зробив теж саме.

Затишні жовті промені м'яко освітлювали простір, відкидаючи довгі тіні на стіни. Ми сіли на свої нижні полиці, навпроти один одного, і просто мовчки перезирнулися.

Влад важко видихнув, спираючись спиною на м'яку оббивку, почухав потилицю й похитав головою.

— Слухай... Я, звісно, чув історії, що подорожі Укрзалізницею бувають неординарними. Але в такій халепі я ще ніколи не бував. Справжній бойовик з переслідуванням, екшном, бійкою на пероні й поліцейськими. Та й ще затриманням з наручниками!

Я не втрималася й розсміялася. Хоча ще й досі трохи тремтіла від пережитого стресу.

— Для мене такі пригоди взагалі жесть! — щиро відповіла й підгорнула ноги під себе. — Я живу спокійне, розмірене життя. Для мене якісь екшени це щось з космічної опери. Мій максимум екстриму — це запізнитися на пару з маркетингу або переплутати маршрутку! А тут! Ця поїздка з першої ж хвилини перетворилася на суцільний пригодницький серіал! Як не плутанина з місцями в купе, то кавовий душ на твої шорти, а тепер ще й порятунок дівчини від психопата-сталкера...

Я не договорила й солодко, на все горло позіхнула, прикривши рот долонею. Очі зрадницьки злипалися, а в тілі з'явилася приємна, але важка, як свинець, втома.

— Ой, вибач, — мені стало незручно, що я позіхнула на весь рот.

Влад уважно дивився на мене своїми магнетичними сірими очима. В його погляді промайнула така щира турбота, від якої в мене в грудях розлилося приємне тепло.

— Маркетингова королева втомилася? — м'яко спитав він, стишивши голос до напівшепоту.

— Ой, не те слово... — важко зітхнула я, відкинула пасмо волосся з обличчя. — Мене неабияк виснажила ця ситуація з Лесею, з цим переслідувачем, поліцією, бійкою... Чесно, я не очікувала, що наш вечір виявиться настільки емоційно виснажливим. Мій ресурс на нулі.

Влад легенько посміхнувся, підвівся зі свого диванчика й витягнув із рюкзака свій комплект речей для сну:

— Тоді відбій! Пропоную переходити до фази перезавантаження. Тобі треба нормально виспатися й відновити сили.

— Дякую... — усміхнулася я. — Ти не проти вийти, щоб я переодягнулася?

— Ні, звісно! — одразу відгукнувся Влад. — Я піду куплю водички й заодно сходжу в вбиральню, щоб також переодягнутися. Не буду тобі заважати. Можеш не квапитись.

— Дякую, Владе. Ти справжній ґрін-флаг, — щиро мовила я.

Влад грайливо підморгнув мені, підхопив свої речі й вийшов в коридор, тихо зачинивши за собою важкі двері купе.

Як тільки двері клацнули, я лишилася в цілковитій самотності. Затишний стукіт коліс діяв краще за будь-які колискові. Я швидко скинула джинси й светр, вдягла м'яку комфортні піжамні шорти і вільній бавовняну майку.

Далі настала черга стеління постелі. Я розпакувала комплект, який залишив нам провідник. Постелила матрац, розгладила простирадло, збила подушку. Попри те, що надворі стояв кінець серпня й день був пекельно спекотним, вночі вже відчувався виразний, прохолодний подих прийдешньої осені. Тож я не пошкодувала сил і дістала з верхньої полиці теплу, щільну ковдру, щоб вкритися з головою.

Я вляглась на полицю й нарешті розслабилась. Ноги гули, спина нила. Втома відчувалася в усьому тілі. Простягнула руку й вимкнула нічний плафон. Купе миттєво поринуло у густу темряву. Лишень з вікна крізь прочинені штори пробивався подекуди одинокий маячок світла. Я підвелася і привідкрила двері, залишивши маленьку шпаринку в дверях. Так Влад побачить, що я вже лягла спати.

Я загорнулася в ковдру до самого підборіддя. Тіло розслабилося в одну секунду, м'язи приємно нили від втоми, а мозок нарешті вимкнув режим паніки й контролю. За законами фізики, після такого адреналінового дня мій організм провалився в сон за лічені хвилини.

Мені снився дивовижний, неймовірно яскравий і сонячний сон.

Ми з Владом гуляли широкою, затишною одеською набережною. Над головою безтурботно кричали чайки, морський бриз приємно лоскотав шкіру, а хвилі з тихим шумом розбивалися об білий пісок. Влад йшов поруч зі мною. Високий, усміхнений, з цими своїми неймовірними сірими очима, в яких грали сонячні зайчики. Він щось весело розповідав, а я сміялася без зупину, відчуваючи всередині таку щиру, чисту гармонію й щастя, яких не відчувала вже дуже давно.

В цьому сні ми були разом. І це відчувалося настільки природно й правильно, ніби так мало бути завжди. Влад обережно повернувся до мене, простягнув руку й м'яко, ніжно обійняв мене за талію, притягуючи до себе...

Але раптом казка уві сні почала викривлятися.

Крізь пелену міцного сну я почала відчувати реальний фізичний дотик. Це вже були не сонячні промені й не легкий морський бриз. Хтось справді торкався мене! Чиїсь важкі, чужі, грубі долоні судомно лапали мене через ковдру в районі плечей і стегон!