Глава 9.2

Яна

— Героїв з себе вирішили покорчити, тварюки?! — процідив крізь зуби чолов’яга.

Кров у моїх жилах в ту ж секунду перетворилася на лід. Від брутального, повного хворобливої одержимості голосу за спиною мені стало моторошно. Я різко обернулася, закриваючи собою перелякану Лесю, яка від жаху ледь не втратила свідомість.

Той самий тип у чорному худі виріс перед нами, як гриб з-під землі. Його очі шалено палали в сутінках львівського перону, обличчя було перекошене скаженою гримасою, а в погляді читалася суцільна психопатична рішучість.

— А-а-а, ось ти де! — вишкірився він, зробив крок вперед, не зводячи хижого погляду з Лесі. — Ану підійшла сюди, мразь!

Він грубо тицьнув пальцем на Лесю й різко рушив до нас, намірившись вирвати її з-за моєї спини.

Леся судомно вчепилася пальцями в мій светр, сховалася за мою спину й тремтіла всім тілом.

— Я нікуди з тобою піду! Я не хочу! Допоможіть!

І саме в цю хвилину я побачила Влада. Він мав геть інший вираз обличчя, ніж ті години, які я була з ним знайома. Ніякого розслабленого айтишного вайбу чи жартівливих підколів. Все його тіло в одну мікросекунду напружилося, як сталева пружина. Він рішуче зробив крок вперед, стаючи стіною між цим психопатом і нами, і закрив собою весь простір. Його широкі плечі, впевнена і рішуча постава, холоднокровний і водночас лютий погляд сірих очей… Боже, в ту секунду він виглядав настільки мужньо, сильно й гаряче, що моє серце зробило карколомний кувирок і впало кудись в п'яти. Мій внутрішній детектор ґрін-флагів просто зашкалив від такого рівня надійності. Це був справжній захисник, за спиною якого не страшно нічого в світі.

— Задню включив, бігом! — чітко, низьким і крижаним голосом озвався Влад, дивлячись на нападника як на порожнє місце. — Нікуди дівчина з тобою не піде. Второпав?

Психопат аж задихнувся від люті, його обличчя зблідло ще більше. 

— Ти ще мені тут роздаватимеш вказівки, довбень?! — заверещав він. — А ну забирайся з дороги, якщо не хочеш мати серйозних проблем!

— Проблеми зараз будуть тільки в тебе, якщо ти зараз же не зробиш крок назад і не звалиш звідси куди подалі, — спокійним, але сповненим загрози й небезпеки тоном відрубав Влад. Він стояв на місці і не рухався, навіть не думав зробити жодного кроку назад.

Тип витріщився на нього, потім вилаявся брудним матюччям і різко замахнувся, намагаючись з розмаху вгатити Влада кулаком в обличчя!

Всередині мене все стиснулося від жаху, я ледь не закричала. Але Влад зреагував блискавично. Він відхилив голову, пропускаючи кулак нападника буквально за міліметр від свого носа.

І в цю ж секунду з відчинених дверей нашого вагону з гучним криком вискочив наш вусатий провідник! Дядечко, попри свій солідний вік, мав безстрашний вигляд. А ще він тримав важкий металевий ключ.

— Ах ти ж гнида розбійна! — крикнув він і з розгону влетів у спину нападника!

Тип втратив рівновагу від несподіваного удару в спину. Влад миттєво скористався моментом. Він жорстко заломив руки сталкера, притиснув його обличчям до холодного бетону перону. Провідник одразу ж прийшов на допомогу, допомагаючи тримати цього скаженого в лежачому положенні.

— ПОЛІЦІЯ! СЮДИ! — гаркнув провідник на весь вокзал.

За кілька хвилин підлетіли двоє поліцейських. Вони перехопили нападника, застебнули на його зап'ястках холодні металеві кайданки й поставили на ноги.

— Що у вас тут відбувається?! — запитав старший поліцейський, а в цей момент нападник почав смикати руками. — Стояти смирно! — суворо скомандував він.

Ми з Лесею тремтіли й важко дихали. Влад перевів дихання, поправив рукав футболки, спокійно витер невелику подряпину на руці й підійшов до поліцейських разом з провідником.

— Офіцере, цей неадекват переслідує і тероризує дівчину, — чітко та впевнено почав пояснювати Влад, вказуючи на Лесю. — Вона тікала від нього, а він влаштував тут бійку й погрожував фізичною розправою. Ми змушені були застосувати самооборону.

Леся витерла сльози й зробила крок вперед.

— Це мій колишній хлопець, він переслідує мене по всьому місту, сталкерить, не дає проходу й погрожує вбити! Я хочу написати на нього офіційну заяву про напад!

— Зрозуміло. Тоді вам слід пройти зі мною у відділок, для з'ясування всіх обставин, — кинув поліцейський, жорстко беручи скаженого за плече й ведучи за собою до виходу. Сталкер у кайданках люто виривався й викрикав погрози, але патрульні швидко привели його до тями.

Коли поліція забрала цього виродка, в повітрі нарешті запанувало відносне полегшення.

Леся підійшла до Влада й тремтячими руками обійняла його за шию: 

— Владе... ти мій герой. Я не знаю, як тобі дякувати... Якби не ти, я навіть боюсь уявити...

Влад зніяковіло посміхнувся, м'яко поплескавши її по спині.

— Та все норм, Лесю. Головне, що ти в безпеці. Давай, не розкисай, їдь до бабусі в село, міняй номер і більше ніколи не підпускай цього психопата до себе.

Потім вона кинулася до мене й стиснула мене в таких міцних обіймах, ніби я була її рідною сестрою. 

— Яночко, ти янгол! Дякую тобі за все... Я обов'язково наберу тебе, як тільки розберуся з цим жахом!

— Обов'язково дзвони, я завжди на зв'язку! — міцно обійняла її я, відчуваючи, як у самої на очах виступають сльози.

В цей момент наш провідник голосно й басовито закричав на весь перон: 

— Увага пасажирам! Потяг сполученням «Івано-Франківськ — Одеса» завершує посадку! Відправляємося за хвилину! Хто на борту — всі у вагон!

Леся швидко помахала нам рукою й побігла в бік приміського виходу. А ми з Владом піднялися металевими сходинками назад, у прохолодний коридор нашого вагону.

Я йшла попереду, а Влад одразу за мною. Ми зайшли в наше затишне купе №5 і двері за нами зачинились. Гучний шум львівського вокзалу залишився ззовні. Я обернулася до нього. В його сірих очах грали теплі іскорки, а на губах сяяла та сама чарівна посмішка.

Всередині мене все стислось. Я дивилася на нього й чітко захотіла відчути його губи на своїх вустах.