Глава 9.1

Яна

Ми заскочили назад в коридор нашого вагону й швидкими кроками прошмигнули до нашого купе №5. Серце все ще вистукувало божевільний ритм, але всередині панував дикий азарт. Наша операція «Схованка» просувалася за найкращими сценаріями голлівудських екшенів.

Влад сильно штовхнув двері, зачинив їх за собою на засувку й легенько постукав по конструкції з сумок та ковдр на верхній полиці.

— Агов, на орбіті! Рятувальна місія пройшла успішно, ворог проковтнув приманку й побіг на головний вихід. Можна знімати маскування! — мовив він з усмішкою.

Від його прикольних реплік я й сама всміхнулася, на мить забувши про внутрішню напругу. 

Ковдра нагорі ворухнулася, і з-під сумок визирнула Леся. Її очі все ще були мокрі від сліз, а погляд переляканий. Але смертельний жах на обличчі поступився місцем полегшенню. Вона обережно злізла з верхньої полички донизу, важко сіла на нижню полицю й прикрила обличчя долонями.

— Боже... Дякую вам... Ви просто не уявляєте, від чого мене врятували, — тихо прошепотіла вона, її голос все ще тремтів.

— Так, Лесю, збирай думки до купи, — м'яко мовила я, сідаючи поруч з нею й обіймаючи за плечі. — Потяг стоятиме у Львові ще хвилин п'ятнадцять. Ходімо вийдемо на перон, подихаємо свіжим повітрям, бо в купе від цієї паніки дихати нічим.

Ми всі троє вийшли з вагону назад на прохолодний львівський перон. Нічне повітря трохи протверезило мій перегрітий адреналіном мозок. Влад спирався на великий бетонний стовп, заклавши руки в кишені шортів, і дивився на нас. Я тримала Лесю за руку, щоб вона відчула мою неймовірну жіночу солідарність і підтримку.

— Знаєш, Яно, — мовив Влад з легкою усмішкою на обличчі. — Ти була до дідька крута в цій ситуації. Жодної істерики, чистий конструктив і швидке мислення.

— Чесно, я сама від себе в шоці, — відповіла я розгублено. — Напевно тому що поруч грін-флаг найвищої проби.

Влад мовчки кивнув і знову озвався, на цей раз він звернувся до нашої нової знайомої.

— Слухай, Лесю, а оце чудо в каптурі... Знаєш, що він нам втирав? Що ти в нього телефон вкрала!

Леся на секунду заніміла, а потім раптом крізь сльози істерично й гірко розсміялася. Схоже, вона на грані істерики. 

— Телефон?! Серйозно?! Боже, який крінж... Який же він патологічний брехун!

— Я ледь не пирхнула від сміху, коли він озвучив нам цю історію. Здогадатися, що це брехня, великого розуму не треба, — я згадала нахабну морду того типа і мене пересмикнуло.

Дівчина важко зітхнула, витерла щоку й почала тихо розповідати свою історію, від якої в мене навіть зуби звело від огиди. 

— Він мій колишній хлопець. Ми зустрічалися майже рік, а місяць тому я дізналася, що цей виродок мені систематично зраджує. Я одразу злила його зі свого життя. Вигнала з квартири, з боєм забрала ключі й заблокувала всі контакти. Але в нього просто дах зірвало! Він перетворився на одержимого сталкера. Переслідує мене, чатує під під'їздом, телефонує різних номерів... Я вже два рази ходила в поліцію, писала заяву! І знаєте, що мені відповіли у відділку? «Дівчино, поки немає фактів фізичного насильства або нанесених тілесних ушкоджень — ми не бачимо ознак злочину. Оформіть цивільний позов».

— Класичний совковий менталітет нашої системи. Нема тіла — нема діла! — злісно пробурмотів Влад, стиснувши кулаки.

— Сьогодні він затиснув мене в кав'ярні, — продовжила Леся. — Почав влаштовувати дикі розбірки, кричати, погрожувати. Я просто вискочила звідти, щоб не ганьбитися перед людьми. А він поплентався за мною! Я бігла не тямлячи себе, думала загубитися десь в натовпі. Звернула на вокзал, щоб серед натовпу непомітно кудись утекти... Якби не ви, я навіть уявити боюся, чим би це все закінчилося.

Влад випростав плечі.  

— Слухай, Лесю. Тобі зараз потрібно терміново змінити адресу. Збий його логіку. Якщо маєш можливість, то звали на пару тижнів з міста. До батьків, до родичів, до друзів в інше місто, де цей психопат тебе не знайде. Нехай побігає по порожньому місту й вигорить.

— Влад правий на всі сто! — Я миттєво підхопила його думку, дістала з кишені свій смартфон. — Лесю, записуй мій номер. Я живу в Франківську, орендую квартиру сама. Зараз їду на п'ять днів до Одеси, але якщо за ці дні ситуація не вляжеться і тобі треба буде десь пересидіти в безпеці — приїжджай до мене! Квартира хоч невеличка, але простір поділимо.

Леся дивилася на мене з таким щирим, дитячим захопленням і вдячністю, що її очі заблищали від сліз. Вона поспіхом витягла свій телефон, вбила мій контакт в пам’ять. Влад також продиктував свій номер для підстраховки.

— Друзі... я не знаю, як вам дякувати, — розплакалась Леся, по черзі міцно обіймаючи мене, а потім Влада. — Ви мої янголи-охоронці сьогодні. Я піду до подруги на ніч, а завтра зранку поїду до бабусі в село...

Ми вже збиралися попрощатися й побажати їй удачі, аж раптом...

За нашими спинами пролунав важкий, хрипкий і просочений дикою люттю голос.

— Що кажете? Дівчина побігла на вихід з вокзалу?! А це тоді хто, б***ь?!

Я різко розвернулася. За два метри від нас стояв той самий тип в чорному худі. Його обличчя було спотворене скаженою гримасою, очі горіли божевіллям, а руки стискалися в кулаки.

Він не поїхав. Він повернувся.

***

Друзі! Підтримайте книгу коментарем і вподобайкою. Вам не важко - мені приємно) Дякую!