Глава 7

Влад

Різкий поштовх вагону.

Крик Яни.

Її перелякані очі.

Все це відбулося за одну мить. Надто коротку, щоб я встиг хоча б якось відреагувати. Натомість я мимоволі став глядачем шаленої картини зі мною в головній ролі.

Я кліпаю. А потім… Час навколо зупиняється, розбившись на тисячі дрібних пікселів.

Вона падає разом з горнятками гарячої кави. І летить прямісінько на мене.

Ще секунду тому я лиш розкрито посміхнувся, щоб подякувати своїй чарівній попутниці за турботу, як стакани в руках Яни нахилилися і на мене вилився цілий океан гарячої кави.

Коричнева пляма розтеклася мені на шорти. Точніше, акурат на стегна й пахову зону.

— А-А-А-А! ДІДЬКО! ГАРЯЧЕ-Е-Е! — вибухнув я абсолютно не пацанським, диким фальцетом, відскочивши назад так, ніби в мене влучила блискавка.

Мої серваки вмить спіймали «синій екран смерті». Пекуча рідина розлилася тканиною шортів, але це виявилося лише першою частиною нашого епічного форс-мажору.

Перш ніж я встиг хоч якось опанувати ситуацію, Яна в повній паніці закрутилася по купе, вихопила з сумки пачку вологих серветок, впала переді мною на коліна й з божевільною, просто реактивною швидкістю почала терти, витирати й промокати мої мокрі шорти... прямо в районі ширинки та верхньої частини стегон!

— Вибач, вибач, я все зараз витру! — белькотіла вона, відчайдушно працюючи руками.

І ось тут мій внутрішній процесор не просто завис. Він згорів дотла й пустив дим.

Її м’які долоні, які гарячково й дуже інтенсивно рухалися в найвразливішій та найінтимнішій зоні мого тіла, та сама її поза на колінах прямо переді мною... Вся моя лють і роздратування від опіку гарячою кавою випарувалися за мілісекунду. Натомість моєму біологічному «залізу» стало абсолютно байдуже на гарячу каву. Всередині спалахнула така хвиля раптової пристрасті й дикого, абсолютно недоречного зараз збудження, що в мене аж подих перехопило!

Я чітко зрозумів: якщо вона зробить ще хоч два такі енергійні рухи серветкою по моїх стегнах, моя анатомія недвозначно зрадить мене прямо перед її носом. Це буде позор століття!

— Яно... — вичавив з себе низьким, хрипким і зовсім не своїм голосом, гарячково перехоплюючи її тендітні зап'ястя своїми долонями. — Яно, стоп... Замри, благаю.

Вона застигла. Повільно підняла на мене свої величезні коричневі очі. Ми простояли в цій німій, неймовірно наелектризованій паузі кілька секунд. Вона нарешті усвідомила, де саме знаходяться її руки, в якій позі вона сидить і куди дивиться. Щоки дівчини залив такий яскравий рум'янець, що від нього можна було гріти руки.

— Ой... — тихо видихнула вона. 

Я відпустив її руки. Вона кинула серветки й вскочила на ноги, а потім опустилася на полицю.

— Я... е-е... піду зміню шорти, добре? — максимально спокійно мовив я, намагаючись приховати свій божевільний пульс. Стягнув рюкзак з полички, де в мене зберігався змінний одяг.

— Ось, візьми мазь від опіків, — її руки швидко знайшли тюбик в косметичці і простягнули його мені.

— Дякую, — похапцем подякував і вислизнув у коридор.

За кілька хвилин я стояв в туалеті і знімав мокрі штани. Труси теж довелось знімати. Шкіра трохи почервоніла на тому місці, куди попала кава. Але слава богу, що весь удар на себе прийняла груба тканина шорт. А ще повезло, бо вони широкого крою і не притулялися до ніг. Я взяв мазь, яку дала мені Яна і намастив червоні ділянки. Потім переодягнувся в сухі спортивні шорти й давши власному організму команду «тихо, ша! лежати!», я повернувся до нашого купе.

Яна сиділа на краєчку полиці, притиснувши коліна до грудей, і мала вигляд найнещаснішої людини на планеті.

— Влад, благаю, пробач мені... Мені так соромно, це просто якийсь жах з великої літери, — тихо мовила вона, не зводячи з мене винуватих очей. 

— Забудь, все нормально, — поспішив я її заспокоїти. — Шкіра вже не болить. Дякую за крем, — я простягнув їй тюбик назад.

Яна взяла його і почала крутити в пальцях. Вона й досі нервувалася через те, що сталося.

— Давай... давай хоч повечеряємо? Я купила цілу купу їжі в дорогу. Бургер, картоплю-фрі, нагетси. Я мушу хоч якось загладити свою провину!

Побачивши її настільки щире розкаяння, я не втримався й щиро розсміявся. Напруга в купе трохи розсіялась.

— Питань нема, Яно! — я навмисно бадьоро поводився, щоб зняти напругу, яка була між нами. Сів на протилежну полицю і всміхнувся. — Після такого епічного кавового душу я готовий з'їсти навіть два бургери! Давай сюди свій фастфуд! А я дістану газовану водичку. Якраз маю літровий “Живчик”. Будеш?

— Залюбки! — всміхнулася Яна і потяглася до паперового пакету, виймати ароматні наїдки.

За хвилину на нашому невеликому столику панував справжній бенкет. Аромат соковитої яловичини, плавленого сиру та хрусткої картопельки фрі заповнив все купе, остаточно витіснивши залишки ніяковості. Яна розділила соковитий бургер на дві частини і одну простягнула мені. Я із задоволенням вкусив м’яку булочку і прийнявся жувати.

— Слухай, Яно, — мовив я з напханим ротом, роздивляючись її через стіл. Прожував, ковтнув і продовжив: — А якщо серйозно... Чому ти була на всі двісті відсотків впевнена, що їхатимеш у цьому купе абсолютно сама?

Яна важко зітхнула, зробила ковток газованої водички й усміхнулася, якось трохи сумно. 

— О-о-о, це ціла драма! Ми планували цю подорож ціле літо з трьома моїми найкращими подругами: Іриною, Наталкою й Ритою. Викупили всі чотири місця в цьому купе. А сьогодні зранку все пішло під укіс... У Рити триндець, аврал на роботі, їй шеф поставив ультиматум і вона була змушена вийти з відпустки достроково. В Іриски (так ми між собою називаємо Іринку) сталася дика сцена ревнощів, їй хлопець влаштував скандал перед самим виїздом, вона психанула й у сльозах поїхала до мами. А в Наталочки... у її мами стався важкий гіпертонічний криз, її забрала швидка… — Яна сумно зітхнула, але продовжила: — У підсумку дівчата змусили мене їхати саму, щоб я не втрачала відпочинок. А Ритка, виходить, тихо здала свій квиток, а в останню секунду його вихопив ти!