Глава 1

Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин.

Глава 1

Яна

Тепле проміння вранішнього літнього сонця нахабно пробивалося крізь щілинку між темно-вишневими шторами. Напівтемрява моєї маленької, але такої затишної орендованої квартирки у Франківську поступово танула. Я розплющила очі, потягнулася, дала собі кілька секунд аби прокинутись. Будильник ще не встиг спрацювати, як я вже потягнулася за телефоном. І за мить усміхнулася на всі тридцять два. Прийшло сповіщення і я відкрила календар. 

Нарешті! Той самий день! 

Я чекала цієї миті ціле довге, спекотне літо. Поки мої подруги (Ірина, Наталя і Рита) розривалися між роботами та сім'ями, я, як звичайна вільна студентка, буквально рахувала дні й години до нашої омріяної мандрівки. 

П'ять днів! Цілих п'ять днів суцільного дівочого драйву, сміху та відпочинку в Одесі. Нам знадобилося майже три місяці, щоб зіставити наші божевільні графіки, але ми це зробили: викупили ціле купе, забронювали затишний готель біля самого моря й склали план на божевільні канікули біля моря.

Я підвелася з ліжка і босими ногами потопала до столу, де стояла моя портативна музична колонки. Увімкнула свій найулюбленіший, найбадьоріший трек і зациклила його на повторі. Під ритмічні звуки пісні закрутилася у кумедному танці дорогою до ванної. 

Квартира дихала ранковою прохолодою, вчорашня вечірня спека трішки впала за нія. Крізь відчинене вікно було чутно шум пробудженого міста та запах свіжої випічки з кав'ярні знизу. В мені вирувала справжня буря з ендорфінів. Теплі струмені душу остаточно змили залишки сну. 

— Ла-ла-ла, там-та-рам, — співала у лійку душу, уявляючи, як уже сьогодні ввечері ми з дівчатами сідаємо у потяг.

О шостій вечора наш потяг вирушає з Івано-Франківська до Одеси. І це буде не просто поїздка, це буде справжній ковток свіжого повітря для кожної з нас. 

Іриска (так між нами ми кличемо Ірину) нарешті вирвалася з-під надмірної опіки свого хлопця, який після тижневих переговорів урочисто «відпустив» її на дівішнік. 

Наша Наталочка, мама трирічного гіперактивного бешкетника, взагалі отримала джекпот: її мама узяла п'ять днів відпустки, щоб залишитися з дитиною. Це міг би зробити її чоловік, але він ще той паскудник, але не будемо про наболіле. Добре, що Наталчина мама змогла підмінити доньку і побуде з онуком ці п’ять днів.

А Рита... Ох, наша затята кар'єристка й королева дедлайнів! Нарешті ми з боєм вмовили її взяти відпустку! Першу за останній рік! Навіть ці пару днів були для неї надважливими, але все ж таки начальник знайшов ким її замінити. Дуже сподіваюся, що вона вимкне робочі чати й забуде ноутбук на ці п’ять днів.

Всі ми абсолютно різні, але зараз нас об'єднував один божевільний вайб: пакування валіз, передчуття солоного бризу, вечірні вогні перону й ціле купе, де будемо тусити наша виключно дівчача компанія.

Я загорнулася в пухнастий рушник, глянула у дзеркало на свої сяючі очі й зрозуміла: ця подорож запам'ятається нам назавжди.

Поки на кухні закипала турка, наповнюючи весь затишний простір божевільним ароматом кави, я взялася за найвідповідальніше. Час пакувати валізу! Розклала її просто серед кімнати й з радісним трепетом кидала всередину свої улюблені легкі сукні, яскравий купальник, капелюшок та баночки із сонцезахисними кремами. Настрій просто зашкалював!

Наливши собі запашну гарячу каву у велику улюблену чашку з ведмедиком, я сіла біля вікна й зробила перший, найсмачніший ковток. Примружилася від задоволення... 

Боже… Це найкращий день мого життя!

А саме в цю мить телефон завібрував на підвіконні. На екрані спалахнуло повідомлення з нашого спільного чату «Одеса-2026».

Повідомлення було від Рити. І від перших же рядків мій ранковий кайф розбився на дрібні друзки, а кава ледь не пішла не в те горло.

«Дівчата, це катастрофа! Вибачте мені, благаю, але я не їду...  На роботі повний аврал і завал, нашого провідного менеджера немає кому замінити, шеф поставив ультиматум і я терміново збираюся на роботу. Я ридаю, але мушу залишитися. Насолоджуйтеся відпочинком за мене!»

Я завмерла з чашкою в руках. Як це Рита не їде?! ТОБТО?!

Ми ж планували це ціле довге літо! 

Я розгублено подивилася на час. Сьома ранку. Ні Наталя, ні Іра ще не прочитали цього тексту. Дівчата напевно ще солодко сплять або так само, як і я, п’ють свою ранкову кавусю і навіть не підозрюють, що наш ідеальний дівочий квартет щойно розпався.

Чорт забирай!!!

У грудях колюче колесо розчарування зробило болючий оберт. Хотілося матюкатися і слати Ритиного шефа коту під хвіст!

Я заплющила очі й зробила повільний глибокий видих.

— Так, Яно, без паніки, — сказала я сама собі у порожню кімнату. — Рита в нас заручниця своєї кар'єри, це її вибір. Дуже шкода, але ж поїздка НЕ скасовується! Головне, що у нас з Ірискою та Наталкою все в силі. Нас все одно троє, а отже, божевільним канікулам бути!

Я рішуче відклала телефон екраном донизу й піднялася, щоб приготувати собі швидкий сніданок. Настрій, звісно, вже був не таким райдужним і мав легкий гіркий присмак, як моя кава, але я завзято переконувала себе: все буде супер. Попереду на нас чекає той самий вечірній потяг і відпочинок біля моря.

Коли валіза була остаточно зібрана та застебнута, я провела швидку ревізію сумочки: паспорт на місці, смартфон, квитки в додатку, навушники, зарядне й павербанк. Лишилося тільки вискочити надвір і зняти готівку, бо яке ж море без вуличного фастфуду, кавунів та купівлі кумедних сувенірів?

Сонце над Франківськом вже піднялося високо, обіцяючи чудовий спекотний день. Настрій трохи вирівнявся. Я підійшла до банкомата, слухала, як залізяка ритмічно перераховує мої купюри, а в голові вже малювала, як ми з Наталкою та Ірискою зустрінемося біля вокзалу. Так, без Рити буде сумно, але ми відірвемося там і за неї!