Графа 6

Машина зупинилася біля під’їзду: одного із багатьох. Юля підняла очі, подивилася через вікно автівки на багатокімнатний будинок. Десь світило світло, десь мерехтіли гірлянди, а десь на тебе дивилася темнота. Напевно, сестри вдома нема. Знову сама. Нічого. Приготує вечерю, подивиться якийсь фільм.

-Приїхали, - вирвав її з роздумів чоловічий голос.

-Дякую, - вона взялася за ручки дверцят, але відкрити не змогла.

-Юля, я тут подумав чи не могла б ти мені допомогти? – видно, що Максиму було важко промовляти ці слова. Звісно, він ніколи не вмовляв дівчат кудись з ним поїхати. Більшість самі нав’язувалися. Через дедлайн на роботі він про зустрічі взагалі забув. Ця дівчина з яскравим волоссям та живим поглядом чимось зачепила його. Він бачив, що як зазвичай з нею не вийде. На думку прийшла шалена та геніальна ідея за своєю простотою. Мама хотіла бачити поруч з ним добру, працьовиту жінку. Він приведе її до батьків. Познайомить, а там вже вона розтане й поступово звикне до нього. Юля не така як інші. Він не хоче впустити такий шанс. Можливо щось й вийде в них.

-Чим, я можу допомогти? – здивовано запитала Юля. Напевно, грошей попросить. Хоча з такою машиною вони в нього мають бути в достатку. Собою розплатитися? Ні. Дівчина мало не розсміялася в голос. Прийде ж в голову таке. В нього й не такі дівчата як вона є.

-Поїдеш зі мною до моїх батьків? Не відмовляйся. Я представлю тебе як подругу. Поспілкуєшся. Мамі буде приємно з кимось поговорити.

-Не думаю, що це гарна ідея. – Тихо промовила вона.

Юля навіть не помітила від шоку, що він перейшов на ти. Дивний якийсь.

-Давай це буде плата за мою допомогу.

-Вона не є рівноцінною, — посміхнулася дівчина.

-Може пригода? Обіцяю приставати не буду. Погоджуйся. Буде весело. І мама не буде приставати з настановами.

-О, так ти вирішив мене взяти за щита?

-Типу того. Та яка твоя відповідь?

Дівчина подивилася на вікно своєї квартири. «Очі вікна» дивилися бездушними темними провалами. Знову сама. Чому б не погодитися? Хоч раз в житті зробити не за планом. Вона завжди може відмовитися та поїхати додому. Завтра свято, яке не дуже хочеться зустрічати в пустій квартирі. Можливо доля привела її на роздоріжжя й саме зараз треба вирішити як складеться подальше життя. Якщо звернути не туди, то буде жалкувати все життя.

-Я згодна, але попереджую, якщо щось не так, то йду геть, - згодилася і хай буде, що буде.

-Обіцяю ти не пожалієш.

***

Довгов’язий юнак йшов вулицями міста. На його губах розквітала посмішка, а в руках був стаканчик з теплим напоєм. Прохожі бачили йог посмішку і чомусь теж починали посміхатися, а їх серця наповнювалися затишним тепло. Нічого дивного в цього нема. Той юнак був купідоном.

Гавриїл був щасливий від вдалого завершення завдання. Так, це тільки маленькі росточки їхнього кохання, але при рясному поливі воно запашіє неймовірним цвітом. В них буде все добре.

Купідон зупинився на одному з переходів очікуючи зелений сигнал світлофора. Підняв голову в небо та посміхнувся падаючими на нього сніжинкам. Ось і сніг спішить до людей на Різдво. Як малеча буде тішитися. А йому пора вертатися додому та ще й звіт писати. Бо без звіту ніякої відпустки не буде.

А щоб таких екстрених ситуацій не було та навіть магічні створіння могли піти у відпустку, то будьте трохи сміливішими. Бо купідони тільки направляють, а якою стежкою ви підете, то залежить вже від вас. І не забувайте, що крім офіційного: «кохання: велике, чисте, палке, вічне» девізу купідони мають ще й неофіційний, але не менш дієвий – не сховаєшся, не втечеш, закохаєшся.

Відкриваючи перехід на Олімп Гавриїл думав чи не вийшла ще Сильвія заміж. Так, він забув попередити, що крім весілля єдиної дочки вожака, в цей час в них відкривається Велике Полювання. Перевертні шукаю пару. І тільки в цей час пару можна вибрати з іншої раси. Сильвії, мабуть, весело.