Графа 5

Сідаючи за кермо автівки Максим був якийсь задуманий. Чого це його понесло на героїчні вчинки? Так, він не заперечує, дівчина була милою, але його такі не цікавлять. Зайвих проблем йому не треба.

Максим чоловік впевнений, забезпечений. Вільного часу майже нема. Якихось постійних відносин поки що не хочеться. Тому зустрічається для приємного проведення часу. Його, як мама каже, «пасії» не для сім’ї. Якщо бодай одну таку приведе у хату, то вона знати його не схоче.

У батьків Максима колись сталося велике та чисте кохання. Вони вже тридцять років живуть душа в душу. Крім нього в них дітей більше не було. Тому ріс він оповитий маминою турботою та батьковими настановами.

Тишу салону автівки порушив звук телефону. Прийшло повідомлення. Чоловік швидко скосив очі на екран, де висвітилося ім’я відправника. Це була Ліза. Його стиліст. Бойова дівчина. Він посміхнувся. З такою зустрічатися собі дорожче. Не відв’яжешся, а Ліза була досить наполегливою. Добре, що їхні відносини трималися на рівні знайомих. Декілька раз гуляли в одних компаніях.

Чоловік припаркувався у дворі свого під’їзду. Треба речі деякі забрати, щоб до батьків поїхати. Плюс в супермаркет заїхати, мати просила дещо купити. Взагалі, він до мами ніколи не їхав з пустими руками. Якось не зручно.

***

На одній із зупинок Юля вийшла. Повернула в сторону однієї з багатоповерхівок, але згадала що в холодильнику майже нічого не залишилося. Завтра зайвий раз не хочеться кудись виходити. Всупереч відсутності снігу на вулиці було досить прохолодно.

Сестра, напевно, поїде до друзів. Вона була меншою від Юлі на п’ять років. Дівчина як могла дбала про неї. Та розуміла, що вона вже не маленька і має своє життя. Зважаючи на роботу та навчання вони майже не бачилися.

Тому йдучи в сторону одного із супермаркетів у місті вона раділа, що вулиці в ночі досить освітлені. Не прийдеться рахувати синьці та чистити пальто.

***

Гавриїл м’явся на вулиці від нетерпіння. Холодно. В якомусь магазинчику прикупив шапку та рукавиці, які не дуже рятують. Ще й ці люди. Ніколи не приходять вчасно. За його розрахунками дівчина вже мала бути тут. Зараз чоловік вийде та знову зникне. Як в таких умовах працювати. Доплату якусь може домогтися за моральне напруження.

Погляд купідона вихопив у натовпі маленьку фігурку із рудим волоссям, яке вибивалося з під шапки.

-Ось де ти! – радісно промовив купідон.

Витягнувши з під куртки щось він підійшов до дівчини.

-Дівчино, це вам! – сказав Гавр, вручаючи новорічну іграшку в вигляді янгола.

-Мені? Не треба. – Здивовано промовила вона.

-Беріть. Це різдвяна акція. Маленький подарунок до свят.

Дівчина трохи зволікала, але потім невпевнено взяла іграшку.

-Дякую. Щасливого Різдва!

-Веселих свят.

Насправді іграшка із сюрпризом. Це магічна штучка. З переходом вона змінила свій істинний вигляд, але функцій не втратила. Цей янголик повинен привести до призначеного. Специфічна іграшка, діє лише на невеликий радіус. Також потребує направляючого. Звичайні перехожі, особливо люди, не зрозуміють коли вона подіє.

Тепер залишилося чекати.

***

Від приємного, хоч і незначного подарунка, настрій піднявся. Все-таки добре, коли існують такі люди, здатні дрібницею викликати посмішкою. Хтозна може хлопчина на підробітку, а може від щирого серця подарував іграшку. Юля не розвивала цю думку. Навіщо псувати настрій думки про реальність чи уявність. Все-таки свята. Хочеться повірити в чудо, як у тих дивовижних казках, що читала їй у дитинстві мама.

Супермаркетом Юля довге не ходила. Не любила цього. Не бачила сенсу в роздивлянні речей, які не купиш чи то є не потрібні. Взяла необхідне. Якщо щось і забула, то можна завтра докупити.

На касі була черга. Довелося простояти декілька хвилин. В цих чергах стільки всього почуєш і побачиш, мимоволі, що можна хроніки писати. Пройшовши касу дівчина пішла на вихід. На вулиці все було без змін: холодно, світло та запах свят у повітрі. Їй теж хотілося свята, але якось не складалося. Знайомі кликали гуляти з ними та такі компанії були не для неї. Не любила вона всього цього. Ось через декілька днів буде екоекскурсія. Якщо нічого не зміниться, то поїде.

Сигнал. Юля повертається на звук не перестаючи йти та врізається в когось. Пакет, який несла в одній руці, падає вивалюючи покупки. Другою рукою вона робить спробу якось уникнути безладу. Та забуває, що в кишені гладила янголика, який висковзує, закочуючись під чиюсь машину. На автоматі вона підбігає до машини, забуваючи про пакет. Для неї чому треба було повернути ту іграшку. Щось наче магнітом потягнуло за нею.

Янголика Юля не повернула, коли підбігала до машини, то не бачила в ній водія та включений двигун. Тому вона від того, що машина різко зупинилася аж впала.

-Дівчино, з вами все добре? – від шоку Юля не збагнула, що питання було адресоване їй.

Подивилася на водія, який здався знайомим, перевела очі на автівку. Невже її врятувала випадковість. Така ж як багато років тому. Вона знала, що при народженні чудом залишилася живою. Лікарі робили не втішні прогнози. Але якимось чудом та маленька новонароджена вижила.