Графа 4

-Юля, тут один  клієнт на стрижку проситься. Візьмеш? – запитала Ліза.

Юля не любила брати чужих клієнтів, особливо чоловіків. Їй вистачало своїх. Чому чоловіків? Так у Лізи клієнтів жіночої статі не буває.

-Юлька, будь ласочка, виручай. Мене вже чекають, - просила ліса швидко одягаючи пальто та йдучи на вихід.

-Добре. Нехай підходить, - погодилася Юля. У ту ж мить на неї налетів вихор імені Лізи. Поцілував у щічку, завірив що вона найкраща і був такий.

Ліза непогана, але трохи лінива та вітряна. В неї весь час якісь пригоди. На горіхи, як правило отримує Юля. Що їй станеться. Її тітка власниця салону в якому вони працюють. Не вижене ж вона свою племінницю на вулицю.

Юля було досить милою, середнього росту, русявим довгим волоссям дівчиною. Вчилася на історичному факультеті в одному з місцевих університетів. У вільний час підпрацьовувала, в одному з салонів своєї тітки, перукарем. Руки Юлі робили непогані зачіски.

В салоні нікого вже не залишилося. Шоста година вечора, п’яте січня. Більшість святкують Новий рік та готуються до Різдва. Тітка казала вийти на роботу, бо у візажистки є клієнтка та можливо зачіски знадобляться. Ліза прийшла десь години три назад, принесла піцу та гарячі напої. І так швидко пішла.

-Добрий вечір. Я від Лізи, - в салон зайшов молодий чоловік. – Вона передала, що мене прийме Юля.

Дівчина озирнулася на клієнта, мимохідь подивилася на нього. Досить симпатичний, де тільки Лізка таких знаходиться. Магнітом притягує чи ще щось. Питання риторичні.

-Добрий. Проходьте, сідайте. Я Юля, - промовила дівчина вказуючи на крісло біля стіни, в руках тримаючи перукарську накидку.

-Що має бути? – запитала Юля, коли клієнт вмостився в кріслі та був пов’язаний накидкою.

-Трохи довжину заберіть. Форму не змінюйте. Ліза казала, що ви майстер, - чоловік покрутив головою з боку в бік, показуючи де сама треба підрівняти. Юля покивала головою, взявшись до роботи.

***

-Ой, ця доповнена реальність. З глузду з’їхати можна. – пошепки промовив купідон.

Ще одна особливість знаряддя для завдань. Виконавець може бачити об’єкт у реальному часі. Ця технологія була трохи модернізована у магічно-науковій лабораторії Змія Горинича. Завдяки чому при зануренні в середовище об’єкта твоєї тіло виконує звичайні рухи. Одним із безпечних варіантів такого занурення є приймання їжі.

Гавриїл подивився на годинник, який висів на стіні (що поробиш як до технологій не всі звикають). Той «повідомив» його, що пройшло хвилин двадцять після занурення. Так, потрібно діяти. Об’єкти так вдало в одному місці опинилися.

Гукнувши офіціанта купідон розрахувався через пей пас. Одним словом технології. Та звітування за рахунки перед знайомим бухгалтером-сатиром Данилом ніхто не скасовував. Той дуже прискіпливий до сум витрачених на завдання. Можливо тому їх департамент має добру репутацію в податковій інспекції. Інспектора у вигляді трьох ведмедів це та ще сила й розум.

Вийшовши на вулицю Гавриїл опинився в галасливому потоці людей, які квапилися у своїх справах. Через декілька годин він теж буде неквапливо гуляти на березі Бермудів. Неймовірний океан та курорт з безліччю атракціонів, а магія там аж іскрить в повітрі. Перед тим як приєднатися до потоку людей купідон спрагло вдихнув морозне нічне повітря. Він чітко усвідомлював той факт, що без виконання завдання відпустки йому не бачити. Шеф хоч був мировим, але суворим. Може відправити в самісіньке пекло. З церберами, що  охороняють вхід до пекла мало кому хочеться мати справу. Навіть їх далекі родичі перевертні й ті обходять один одного десятими доріжками. Але Гавриїл був купідоном екстра класу. Недаремно він рахувався у відділі К, працівників якого залучали до роботи тільки у критичних ситуаціях.

***

-Скільки з мене? - запитав клієнт.

Юля була трохи сором’язливою, але в плані грошей це не виявлялося. Жити на щось треба, а весь час на шиї в мами не просидиш. Тож довго не думаючи вона назвала суму, яку чоловік витягнув із гаманця.

Все. Можна прибрати в приміщенні та й додому йти. Завтра Святвечір. Якусь вечерю зробити не завадило б.

Шкода матінка залишилася закордоном. Юля краєм вуха чула їх розмову з тіткою. Та була рада за маму, що знайшла когось. А що донькам не каже, то поки рано. Вони вже дорослі. Не пропадуть. Вона не образилася й матері з докорами не дзвонила. Просто чекала, коли вона буде готова сама розповісти.

-Може ваз підвезти? – пропозиція застала її зненацька.

На дівчину хлопці звертала увагу, хоч табунами не ходили. Але щоб так раптом щось пропонувати, хай і не значне, такого не було. Тому Юля трохи зніяковіла та насторожилася.

-Ні, дякую. Я сама дійду, - відповіла та чекала реакції. Мало що.

-Як знаєте. Веселих свят! – побажав клієнт та й пішов.

Юля полегшено зітхнула. Це була всього-на-всього данина ввічливості.

***

Купідон був дуже сердитий. Скільки років він служить у Департаменті, а так і не зрозумів цих людей. Вони дивні створіння. Кожного разу його дивують.

Він думав, що ці двоє підуть один одному на зустріч. А ні! Дурні вони. Не бачать далі свого носа нічого. Наприклад, з дволикими легше. Там своє єдине нюхом чують, а зубами хапають. Спробуй відбери чи скажи не твоє так розмалюють, що яскравіше веселки сяяти будеш.