Графа 1

-Шеф, це якесь свавілля. Ви обіцяли мені відпустку! – влетів в кабінет до начальства маленький, пухкенький та можливо милий карапуз. Милим навряд чи буде, бо розпаляється як чорти в казино.

Власник кабінету підняв голову від якось сувою, зміряв поглядом свого підлеглого.

-Гавр, після завтра йдеш у відпустку. Та ситуація критична. Два відділи провалили завдання. Потрібно терміново виконати, — втоплено промовив начальник.

Мабуть, напередодні свят до нього стільки народу переходило, що він сам би кудись втік, але не через обставини не може.

Карапуз примруживши очі опустився на стіл. Начальство скривило губи виражаючи невдоволення поведінкою відвідувача. Та поки що не промовив ні слова чекаючи на розв’язку. Варто зауважити, що начальник на вигляд був звичайнісінькою людиною. Високий, з темним волоссям та бородою, де можна вгледіти проблиски сивини (хоча це дивно якщо знати про його суть), міцної статури, на вигляд років тридцяти п’яти у темному костюмі. Для нього схопити нахабу не було проблемою. Як вже було сказано ситуація критична, а працівників вільних нема. Працюємо з тим що маємо.

-Невже нікого нема?, - сердито запитав карапуз, який служить у відділі купідоном. Так-так, це не міф. Вони справді існують та змушені пристосовуватися до тих реалій в яких приходиться виконувати завдання.

-Нема вільних. Більшість встигли відпустки оформити на початку місяця, а ті кого можна відправити залучені в інших справах.

Двері різко відкрилися, приносячи з собою шум і галас, який панував у будівлі. Звісно перед свята всюди аврал, але тільки не для цього департаменту.

-Шеф, добрий день. Ґава, іти тут? Який сюрприз. Привіт. – мило посміхнулася дівчина, показуючи набір акулячих зубів. О на тобі й посмішка. Такій пальця до рота не клади – відкусить в мить.

Купідон при погляді на сирену аж перекосився. Та ще панночка. Висока, струнка із блідою шкірою, яка віддає трохи зеленявим кольором, довгим темним волоссям та синіми очима. До цієї напрочуд приємної зовнішності входять премилі зубки, магія голосу та характер з перцем: гірким та гострим. Саме завдячуючи цій сирені, разом із ще одною кікіморою до купідона приклеїлося це прізвисько Ґава.

-Добрий день, Сильвіє. Як переговори? – запитав шеф.

- Виникли непередбачувані моменти. Прошу вашої візи на відвідання території перевертнів, — швидко промовила, підійшовши до стола начальника та передавши алмаз. З ним найпростіше працювати у плані магічних відбитків. Легко передає та вбирає в себе магічні потоки.

-Не хотілося турбувати їх напередодні свят. Знаєш в них там специфічна ситуація, — повільно проговорив шеф, погладжуючи бороду. Постукав пальцями по столові, — Точно без візиту ніяк?

-Ніяк. Слід веде туди.

-Раз так. Даю добро.

Після його слів алмаз заіскрив червоним передаючи дозвіл на в’їзд. Як сяяння зникло відразу було передано сирені.

-Дякую, шеф. Веселих свят. Ґава цього року ми теж чекаємо на щось цікавеньке, — голос лунав наче звабливо, а в очах такі хитринки танцювали, що аж розпирало від злості.

Невідомо якими силами купідон втримався від чергової суперечки. Він стійко дочекався доки сирена вийде з кабінету зачинивши за собою двері. Ще одне правило: зайшов до шефа – двері закривай. Виходячи про двері не забувай. Наш начальник не любить, коли його часто турбують порушуючи тишу кабінету.

-Шеф…, - почав було Гавр.

- Гавриїл, ситуація дійсно потребує втручання. Так що, поки я ще прошу, візьмися за цю справу.

Шефа виводити не можна. Його навіть у Нижньому світі зайвий раз не турбують. Смертників нема, а мертві не хочуть розчинитися в Небутті.

Купідон зрозумівши всю суть ситуації вирішив не нагнітати атмосферу. Злетів зі столу. Добре, що хоч не треба за собою носити пилок як ті феї.

-Слухаюсь шеф.

- Не перегинай. Всі матеріали візьмеш у Діани.