Єпілог

— А шикарна тут місцина. — протягнув Роман, по господарськи оглядаючи щойно зібране в купки опале листя — Що не кажи, а своя земля-то своя.

Алла по котячому потягнулась в гамаку, де насолоджувалась несподівано теплою осінньою дниною:

— Ага, тільки з сусідами не пощастило.

— Від такої чую! — донесь з-за старого, напів згнившого штахетника.

Кущ калини затрясся і крізь нього висунулась каштанова кудрява голова:

— Що тобі вже не так? — Люся обтрусилась і плюхнулась на сусідній гамак.

— А те, що Ви, відьми доморощені хоч би вказівники якісь собі прикупили. Шляпки там відьомські замість номерів, чи котел на дах запхали. Вічно ваші "клієнтки" до нас по ночах грюкають.

— Та коли таке було? То до Катьки кікімори йшли.

— Йшли до Катьки, а пьянку на моєму пірсі влаштували.

— Приплили! А хто сам за віскарем бігав?  Окрім того, інакше з русалками би невдобно вийшло.

— А ти хотіла, щоб я Вас одних залишила? Чи на тверезу голову з нечистю спілкувалась?

— Це ще посперечатися можна, в кого більш прикрий характер! — донеслось від входу — Треба якусь браму між нами зробити, ато поки обійшла - пів розмови пропустила.

— Та чого соромитись - ви прям повністю до нас переїзжайте. Тільки на три ділянки тратились дарма.

— До речі про витрати. — підібралась Люся — Що там з грошима?

— Та висять поки. — відмахнулась Алла — Але генерал обіцяв повернути. Я більше за Петра Петровича хвилююсь. В його віці таке пережити.

— Досі повірити не можу, — важко зітхнула Люся, сідаючи в гамаку — в наш час людей викрадати. Як думаєте це Скарбника заслуга була, чи вони самі по собі здатні на таке?

— Без нього не обійшлось, точно. Але Рома розповів, що за тими нелюдами давно слідкували. Це не перша їх спроба рейдерського захоплення. 

Щастя, що тут лише грошима і переляком обійшлось. Якби встигли вивести до кінця гроші-закопали би нашого Петровича біля інших і по всьому.

— До речі, Колюсик на вашого генія жалівся! — осудливий погляд шатенки вперся в Аллу — Він категорично відмовляється дотримуватись лікарняного режиму. Вже двічі протаскував планшет на роботу, а вчора взагалі, додумався зговоритись з нашою Кларою і через її комп'ютер працювати. Ще й поради давав! 

— Я вже говорив з Петровичем. — Роман поставив на круглий кований столик піднос з квасом — Обіцяв, що більше так не робитиме. А як ще раз повториться подібне - буде у відпустці не два тижні, а чотири і замок на його кабінеті поміняю.

— Хто б сумнівався, що всі тут! — викрикнув Микола, відчиняючи фіртку величезними набитими сумками для покупок — Ромео, розчехляй мангал!

— Когось чекаємо? — підняв одну брову Роман

— Ага — широко посміхнувся Коля — Зараз до наших красунь особистий лікар приїде.

— Коля, ну хватить. — затряслись каштанові кудряшки — Скільки можна нам ту візитівку від нарколога пригадувати?Що він не людина?

— Людина! Ще й яка людина. Страшно уявити чим би все закінчилось, якби він Вас тоді до бабусі не відвіз.

Під неприязним поглядом жіночої частини компанії, Коля швидко впихнув сумки господарям і підбоченившись, урочисто проголосив:

— В Марка син народився!