Нарешті додому

За тих декілька годин, що компанія провела на цвинтарі, земля добряче підсохла і дорога додому виявилась набагато комфортнішою, хоч і далі доводилось обережно ставити ноги.

Марк був зайнятий тим, що ставив якісь мітки на кожне зустрічне дерево, боячись не знайти знову шлях до могил предків.

Бабусі чемчекували позаду нього, пильнуючи, щоб чоловік не заблукав.

А дівчата йшли втрьох, пам'ятаючи минулі пригоди і міцно тримаючи з двох сторін Люсю.

— Люсенька, — заговорила бабця, втуляючись замість Каті — а розскажи мені, дитино, як ви взагалі той проклятий ларець надибали? Вночі, посеред лісу?

Люся опустила голову, майже одразу підслизнувшись на листочку, який сприйняла за шматочок кори. Її підхопили, не даючи впасти. 

— Ой, дитино-дитино — похитала головою бабця вислухавши історію — Чи таким словам я тебе вчила? Не даремно дочка моя противились тому щоб тебе ремеслу вчити. Як же ти просила папороть, якщо ти про неї навіть не згадала?

— А як правильно? — відразу стрепенулась дівчина.

— Тобі пригод мало? — простогнала Алла — Я с тобою більше в ліс і ногою не ступлю. І Колю попереджу, щоб не вівся.

— Подумаєш.. — піджала губи Люся — Може я просто. Для загального розвитку.

— Ну якщо для загального розвитку… — дзвінко засміялась бабця — Тоді слухай:

-У ніч на купала, я долю пряла

Біду відкладала, добро вплітала

До духів лісу звертаюсь, що вночі причаїлись

Папороті цвіт, у піснях оспіваний

Дай мені знайти у магічну ніч

Шлях відкрити прошу, до скарбів прихованих

За пазухою зла не ношу, за добро розраховуюсь. 

Жінка зітхнула:

— Ну і як можна було головні слова і забути? Люсінька,запам'ятай одну річ: якщо ти прикликаючи сили, використовуєш слова - за ними треба добре пильнувати. Зайве зітхання, не там наголос і все може обернутись проти тебе. Тому ти або впевнена у своїх діях і зібрана, або не робиш взагалі нічого.

— А ти навчиш мене правильно користуватись силами — аж замружилась дівчина,сама лякаючись такого свого прохання.

— Якщо ти сама забажаєш - так. — твердо відповіла бабця, ховаючи вдоволену посмішку.

— Доречі, а чому раніше я нічого не знала про наші здібності?

— Це була воля твоєї матері. Вона хотіла нормального життя для своєї  дитини і я пообіцяла, що не буду втручатись без крайньої необхідності, або поки ти сама не попросиш.

Падури замовчали, обдумуючи кожна своє. 

Тишу перервала Алла:

— А вони, — кивок головою назад — дійсно потомки тієї самої Баби Яги, зі слов'янської міфології?

— І так і ні — хітро протягнула бабця — Міфологія вона різна є. І версії різні. Яку з них ти маєш на увазі? 

Алла лиш знизала плечима. Вона одну версію знала- надруковану в дитячій книжці.

— Ну от. Тому з однієї сторони так-ми обидві потомки слов'янських богів, а Анна моя старша сестра. А з іншої- більшість казок писалось коли старі боги вже пішли з цього світу, залишивши своє сім'я. Тому це ви, з Катею,  потомки. А ми і є ті самі Яга і Мума Падурій. Тільки назвисько довелось трошки змінити, щоб не викликати зайвої уваги.  І тому я так наполягала, щоб твій чоловік змінив прізвище на наше. Бо, коли з'являться діти- вони повинні приналежати нашому роду, а не чоловіковому. Ми ж майже безсмертні. А от, діти наші, як виявилось ні. Хоча, якби твоя матір вчасно мені все розповіла. — жінка махнула рукою 

— А чому ви залишились?

—  А ми, якось прижились тут, ось і залишились. Я от чоловіка гарного в Румунії знайшла. Доньку народила. А  Анька просто має такий прикрий характер, що її брати не захотіли.

— Це ще кого не захотіли брати!  — донеслось з-заду — А я сама вирішила залишитись. Має ж хтось на тобою пригледіти.

— Бачите! — переможно підняла палець до неба Марія — Кому воно таке там треба?

Бабця ледь встигла ухилитись від якогось згустку, що прилетів у неї ззаду і задравши спідницю, зовсім не поважно поскакала по полю, високо підіймаючи ноги і голосно сміючись, поки по п'ятам неслась інша старенька не менш голосно лаючись і намагаючись чимось попасти в сестру.

— Що будемо робити? — спитала Катя, приєднуючись до дівчат

— Ну я так розумію один одного вони не вб'ють, як досі не вбили. І інфаркт потомкам богів не грозить. Так що швартуємся біля "коней і чекаємо"