В коридорах замку

Першим ділом їм виділили кімнату і сухий одяг. Поквапцем прийнявши душ і переодівшись, дівчата нарешті заозирались, розглядаючи виділені апартаменти. Нічого незвичайного в них не було. Стандартні меблі з масмаркету: велике ліжко, крісло, шафа з комодом і пара стільців зі столом. Білі, вибілені стіни прикрашали плакати в тонких рамках, а на вікні ролети "день-ніч". Складалось враження, що відкривши двері подорожуєш учасі. З однієї сторони минуле, з іншої ж сучасне.

Легкий стукіт в двері, відвлік від оглядин:

— Можна?

Дочекавшись дозволу, господиня зайшла в кімнату. На цей раз на ній був джинсовий довгий комбінезон, футболка у мілкі квіточки і смішні пінні капці з совою із фільмів про Гаррі Потера:

— Я там вже стіл накрила — привітно посміхалась жінка — Якщо ви готові, звичайно?

— О, — застогнала Алла — я вже пару годин як готова їсти.

— Сподіваюсь, Вам зручно буде спати утрьох. — знову заговорила жінка сидячи за великим дерев'яним столом, чимось схожим на той, що в бабці — Нажаль, я не знаю у які кімнати можна селити гостей. Чоловік ще доробляє щось по всьому замку. Я і сама боюсь в них заходити. А це кімната для майбутнього персоналу. Вона точно не несе небезпек і з працючими розетками.

— Все чудово, дякую. — Алла важко зітхнувши, глянула на тарілку із  тушеним м'ясом і таки відставіла прибори — А ще, надзвичайно смачно. Ніколи не їла такого м'яса.

— О, це я експерементую з меню для постояльців. Суміш традиційних рецептів, з сучасними спеціями. Рада, що Вам сподобалось. 

Хоч Ніна і вела себе, як радушна господиня, та від дівчат не скрилось, що вона явно втомлена. Поспішивши завершити вечерю, дівчата відмовились від екскурсії, хоч цікавість і розпирала зсередини.

— Втомились? — лагідно посміхнулась жінка — Воно й на краще. Я також вже ледь на ногах стою. А завтра ми відпочинемо і Марк все вам покаже. Думаю, у нього це краще вдасться, бо як я вже згадувала, на значну частину мені шлях закритий. А я тут, поруч із вами ночуватиму. Якби що -заходьте.

— Не уявляю, що б ми робили, якби не ви. — Люся обійняла жінку на прощання 

— Ви також, мене виручаєте. Так що я не в накладі.

Дівчата заперглядались, явно не розуміючи в чому саме вони виручають господиню. Катіна рука, за звичкою,лягла на місце де зазвичай висять буси, забувшись, що перед вечерею сховала їх під сорочку. Тепер цей факт не мало нервував дівчину.

— Просто. — жінка зам'ялась — Я розумію, що це дурощі. Але з того часу, як ми пересилились в замок - мене не покидає відчуття чогось потусторонього. А тут, крім нас, з чоловіком, лише один робітник ночує і то в кімнаті на конюшні. Не уявляю, якби я ночувала сама. Ну не йти ж на конюшню. Напевно так би і просиділа ніч на кухні, здригаючись від кожного звуку. А коли переїзжала ріку я про це зовсім не подумала. Тому вас наче вищі сили послали.

Блондинка з шатенкою відразу розслабились, а от Катя навпаки - ще більше підібралась.

— Так, може, Ви до нас в кімнату переїдете? — поперла доброта з Люсі

Катя ледь стрималась, щоб не скривитись і втримати обличчя.

— Де ж я ляжу? — опустила очі Ніна — Там і так місця мало.

— А ми матрац перенесемо з Вашої кімнати — відразу запрацювала соображалка в Алли —  і на ліжко кинемо. А наш-на підлогу.  Ми і на підлозі нормально виспемся, правда, Люсь.

— Ато. — засміялась шатенка — В нас велика практика в цьому. Ми часто в дитячих таборах різних так робили.

— Прямо в дитинсво повернемся. — явно невдоволено прошепотіла Катя і отримавши два синхронних тичка під ребра, зайшла в кімнату.

— Та ні дякую. — відразу заметушилась господиня замку — Не зручно це, та й ваша подруга явно проти.

— Не звертайте уваги. — махнула рукою Алла, затараторивши — Хоббі в неї таке: бути всім невдоволеною. А ми Вас викрадаємо на цю ніч. 

— І Ваш матрац! — підстрибнула Люся

Нарешті заштовхавши розгублену таким напором Ніну в кімнату, дівчата підхопили під руки Катю і потягли її за матрацом в сусідню кімнату:

— Ти чого козлиш? — зашипіла Алла, щойно вони зайшли — Тобі що важко вагітну підтримати?

— А ви не задумувались, чому їй тут так не комфортно? —  зло зашипіла у відповідь Катя — Замку п'ятсот років. Ви хоч уявляєте, що тут може ховатись за кожним камінцем?

— І що? — не здавалась Алла — Кинути її тепер?

— Зовсім куку? — покрутила пальцем Катерина — Я хотіла вночі оглянути і просканувати все. А, тепер, нам із кімнати не вийти.

Алла прискіпливо розгляжала дівчину і врешті, повірив їй, кивнула:

— Які ще варіанти? Може снодійного ю підляти?

— По-перше: вона вагітна; а по-друге: де ти візьмеш снодійне?

— Логічно.

— А ти силою приспати не можеш? — вперше втрутилась Люся, що єдина намагалась підняти матрац, за яким вони й пришли

— Бабця може. А я… Пробувала декілька разів, та результат не стабільний. Може годину діяти, а може добу.

— А нашкодити дитині, чи Ніні може?

— Ні. Це виключено.

— Ну от і домовились. — кивнула головою Люся і демонстративно махнула рукою на ліжко.

Напевно сильна виснаженість далась в знаки, бо щойно усі лягли і потушили світло, як дівчата, трошки послухавши шарудіння Ніни, яка ніяк не могла заснути, вирубились наче й не збирались на нічну вилазку.

Пробуждення було не з приємних. Особливо для Алли. Першою сіла на дивані Катя, хапаючись за свої талісмани. Прислухавшись до сонного сопіння в кімнаті вона вилаялась і раптом зрозуміла, що її розбудило. Скрип половиць десь над ними і відчуття небезпеки. Липке, неприроднє, що таїться десь на закорках. Ніби поруч хтось небезпечний. Ні, він не збирається шкодити. Прямо зараз не збирається. Але точно може. Люсю вдалось розштовхати майже одразу, а от Алла відмовлялась прокидатись навіть коли на неї вилили залишки води із стакану, яким Ніна щось запивала перед сном.

— Тримай її — сперла Катя дівчину на Люсю і щосили вдарила долонню по обличчю.

— Ну навіщо так? — пискнула шатенка