На все Вища Воля

Крапля дощу з мокрого волосся стікала вниз по щоці, немов на ній сльоз було мало. Єдина вільна рука постійно послизалась на мокрій землі, шукаючи в що можна впертись. Хоча Алла розуміла, що це кінець, але вбите з дитинства: "Не здаватись!" - примушувало відчайдушно боротись відтягуючи неминуче.

Аж раптом на ноги впало щось важке і тепле, вибивачи тихий вскрик.

— Тримаю! Я тримаю! — закричала Катя, міцніше притискаючись. — Люся як?

— Висить. Тягни мене за ноги.

Мокра трава і маленька площа, ніяк не сприяли швидкій роботі. Катя відчайдушно тягнула, падаючи на слизьку мокру землю і постійно чіпляючись і без того порваним платтям за гілки позаду. Коли Алла знову опинилась корпусом на землі, дівчина прквапилась до прірви, протягуючи вниз руки.

За декілька хвилин мокрі і перемащені в сіро зеленій багнюці дівчата, з останніх сил знову проповзли під кущем і не звертаючи увагу на рясний, щільний дощ просто лежали на спинах, дивлячись в грозове небо:

— Я думала, ти не прийдеш. — повернула до Каті голову Алла — Чому так довго?

Люся привстала, спираючись на тремтячі руки і пильно вдивляючись в їх рятівницю:

— Що з твоїм волоссям і сарафаном?

— Алла коли закричала - я так рвонула, що підслизнулась і полетіла вниз. Хустка стягнулась, а волосся заплуталось в гілках шипшини. При чому так, що я з переляку його ніяк не могла розплутати. Наче зв'язав хтось. Добре, що бабця навчила завжди з собою носити складний ніж. Інакше не встигла б. Ну і плаття порвала тоді ж.

— Дякую. — майже одночасно прозвучало двома голосами

— Живіть довго. — посміхнулась Катя — Але нам час. Не хотілось би ночувати в лісі.

Якийсь час дівчата відчайдушно борсались в грязюці, намагаючись вибратись назад на стежку по крутому схилу. Можливо, якби вони не були такі втомлені- це би й вдалось, але зараз…

— Давайте спробуємо далі пройти- раптом там буде легше.  — Люся не витримала перша

На цей раз дівчатам пощастило. Пройшовши буквально метрів тридцять їх погляду відкрилась дорога, що сірою змією стелилась внизу. А ще за декілька метрів починався відносно похилий, петляючий спуск до неї.

— Ура! — хотіла застрибати Люся, та змогла лиш кволо перебрати ногами. Рука взагалі вела себе як не рідна і навідріз відмовилась навіть припіднятись.

Над головами заклекотала вже знайома птиця і на підняті в цікавості голови плавно спланувала шовкова хустка.

— Ще б знати де ми. —  прийнялась відразу ховати залишки волосся Катя

Люся підняла голову вверх і закричала:

 — Гей, птах, може б ти і з цим допоміг?

Та той лиш віддалявся, більше не звертаючи увагу на дівчат.

Дощ ставав все сильнішим, а мокрий літній одяг не рятував від холодного вітру, що пробирав до кісток. Тому йти мовчки, постійно думаючи про незручності  було ще важчим ніж говорити, коли ледь перебираєш ногами.

— А навіщо, ти постійно ховаєш волосся? —  не втрималась від цікавості Алла, коли вони вже крокували по узбіччю, в невідомому напрямку.

— Ви ж бачили, що з ним буває, коли я до сили звертаюсь? — хмикнула дівчина — Не хотілось би провести решту життя в  якійсь секретній лабораторії.

— А ти їх багато знаєш? — Алла потерла плечі, розігріваючись

— На то вони й секретні, щоб ніхто не знав . — підморгнула їй Катя — А якщо серйозно: ви ж донедавна не знали ні про привидів, ні про магію. Можливо, допускали, але продовжували сміятись над тими, хто в них вірив. А сьогодні все змінилось. Чи не так?

— Щось в цьому є. — це був максимум, на який здатна Адла в суперечках.

— О, вітаю! — засміялась Люся — Тебе прийняли в близьке коло.

— Що? — Катя виглядала спантеличеною.

— А це фішка Алли — ще голосніше розсміялась дівчина ухиляючись від долоні подруги — Вона абсолютно нормально веде себе у суперечках із чужими і незнайомими людьми. Але з ближнім колом ніколи не визнає, що помилялась. 

Дівчата ще якийсь час чіплялись одна до одної, аж нарешті Катя, що була найсерйознішою з них протягнула:

— Якась на диво рівна дорога.Ні ритвин, ні бруду. А що, як нею ніхто не їздить?

— Ну, вона ж все одно кудись веде —  легковажно знизала плечима Люся —  Але я думаю- просто нещодавно зремонтована.

Наче в підтвердження її слів, з-за рогу почувся стукіт копит.

— Ми що перенеслись в часі? — перелякано прошепотіла шатенка

— Тоді нас спалять, як відьом. — не менш шоковано протягнула Алла

— Якщо ми досі в Україні -не спалять. У нас вкрай рідко використовували цю практику.

Величезна біло-золота карета, з запряженими в нею чорними блискучими конями, зупинилась навпроти дівчат. 

Кучер, притримуючи однією рукою, жеребців, трохи відкинув капішок сірого плащу, являючи виловидну жінку, не старше п'ятидесяти років на вигляд:

— Дівчаточка, — сплеснула вона руками розгледівши подорожніх краще — що трапилось? Вам потрібна допомога?

Усі троє видихнули з полегшенням, розгледівши сучасну зачіску і край  джинсового вороту, стирчащий з-під плашу:

— Ми заблукали в лісі. — зробила фірмовий погляд Люся, яку непомітно виштовхали вперед.

Вислухавши, не без охання і хапання за серце,  їх історію, жінка важко зітхнула:

— Боюсь, дівчата, вам поки не добратись додому. Річка розлилась і вже майже накрила єдиний міст. Я сама думала шукати прихисток на тому березі. Але якось, помаленьку, переїхала на свій страх і ризик. 

Жінка обернулась, наче сподіваючись побачити, що за час розмови все прийшло в норму і втикнувшись носом в карету спохватилась:

— Ой, що це я? — всплеснула вона руками, заставивши понервуватись і коней і дівчат, коли останні зафиркали перебираючи ногами —  Ви ж мокрі і замерзли. Залазьте в середину-вдома поговоримо.

Не чекаючи другого запрошення, Люся посеменила до дверей. Та відкривши, закрила знову, повертаючись до жінки:

— Ми ж її запачкаємо. — протягнула вона

— Подумаєш. Там коцик є -застеліть на крісла, а підлогу я потім помию.

— А можна, ми краще, біля Вас сядемо? — не зрушила з місця дівчина