Незнайомий знайомий ліс

Ліс зустрів приємною проходою і незвичною тишею. Широка протоптана стежка ніби сама стелилась під ноги, заводячи все глибше в чащу. За декілька хвилин Алла заозиралась:

— Люсь, а ми точно з краєчку йдем?

— Точно-точно! Тут одна стежка.

— А коли ти останній раз нею ходила?

— Ще до того, як в місто переїхала. А потім у нас машина була-чого б мені тут шастати?

—Ми що заблукали? — різко зупинилась Катя

— Ну як ми можемо? — театрально здивувалась Алла — Вона ж цей ліс знає! Ми просто відкриваємо нові землі в ньому. Так, Колумб на мінімалках?

— Ну чого ти кіпішуєш? Подумаєш, стежечкою я давно не ходила. Але ж вона є- значить кудись нею люди ходять. Може й в магазин.

— Сама ж не віриш! — скрививши губи  похитала головою Алла — Ти казала десять хвилин йти, а ми вже з годину гуляємо тут.

— Отже, скоро дійдем.

— Я з тобою до ручки дійду, якщо не на цвинтар. Люська, давай закінчувати великий похід і йти додому, поки не стемніло.

— А мені цікаво, що там далі. — несподівано підтримала шатенку Катя — Темніє літом пізно- повернутись все одно встигнемо.

— Якби ти знала Люсю довше - ти би не була в цьому так впевнена.

— А що я повинна знати? — зацікавилась Катя,  починаючи знову рух, слідом за пишними тилами, що вже віддалялись

Аллі не залишалось нічого, як прослідувати за ними, на ходу описуючи найяскравіші із їхніх пригод, не оминувши останній похід в ліс.

— Нічого собі — закусила губу Катя, коли дівчина замовкла 

— Можна подумати - ви ідеальні — сердито засопіла Люся — У всіх бувають невдачі.

— Тут така справа — серйозно заговорила Катерина — Ти не бери то дуже до серця, бо я думаю справа не в тобі.

— А в кому? — Люся подивилась на дівчину з таким обожнюванням, що зліва почувся чийсь заздрісний скрип зубів.

— Просто в тебе на долі прописано займатись ремеслом. І коли, твої батьки відмовились від цього шляху, доля почала сама підштовхувати в потрібному напрямку. Для наших родів це не просто забаганка, а справжня необхідність. Достеменно невідомо чи це спосіб покарати за неслух, чи просто рід відвертається від таких дітей, не захищаючи їх, чи спосіб заставити повірити у надприроднє і опанувати силу.

— Звідки ти це все знаєш? — обережно спитала Алла

— Моя мама, також відмовилась від сил. — Катя підняла з землі декілька шишок і зі злістю запустила їх в найближче дерево.

— Чому вона це зробила? — Люся підняла ще декілька з землі і передала дівчині

— А ти чому не вчилась? — нервово посміхнувшись, Катери прийняла підношення

— Це за мене вирішили — приєдналась до жбурлянь Люся — Я до вчора і не знала, що відьми існують.

— А мама… — дівчина замовкла кидаючи один за одним коричневі снаряди — Це батько наполіг. Він стверджував, що не вірить у відівство, але я думаю -просто боявся. А мама дуже його любила. Напевно, більше ніж мене.

— Це тому вони тебе бабці віддали і дозволили вчитись?

— Ні, я живу в бабці, бо вони загинули, коли мені дванадцять стукнуло. 

— Моя мама, також померла. Мені тоді чотирнадцять було. Вона вченою була і в лабораторії сталась аварія.Мама отримала велику дозу опромінення і опіки. Бабця ще рік намагалась  її врятувати, але не змогла.

— А мої в аварію потрапили. Алкаш на тракторі із виключеними фарами виїхав вночі на перехрестя. З того часу я ні алкоголь, ні алкоголіків терпіти не можу. Ви мені тому не сподобались при першій зустрічі. Якби не бабця за стіною, я би відразу вам блок на спиртне поставила.

— А чому не поставила?

— Бо, перед тим як робити щось людині, особливо без її прохання - потрібно дізнатись, чи не нашкодить це і яка причина. 

— А як тверезість може нашкодити? — настала черга Алли дивуватись

— Просто, іноді, це остання ниточка яка тримає людину на землі. І щоб її забрати - потрібно або зшити десь, або прибрати те, що гризе зсередини. Не даремно ж часті випадки, коли жінки силою заставляють чоловіків кинути пити, ходять по бабкам, зашивають, гіпнотизують, а потім їх красівих і тверезих з петлі дістають. 

— Тобто ти хотіла нас вбити, просто через запах алкоголю ? — прищурилась Алла

— Ну не вбила ж. 

 Катя поспішила вирватись вперед, чи то присоромлена, чи то просто не бажаючи продовжувати розмову.

Їй в спину донеслось:

— І щоб ти знала - я за кермо ніколи п'яна  не сідаю. А  нас в той день намагались вбити і не один раз! І випили ми не так вже й багато, просто від спеки повело трохи.

— Ну не сварись, — несподівано встала на захист дівчини Люся — все ж добре скінчилось.

— І як я з вами зв'язалась! — сплюнула блондинка і обігнавши Катерину покрокувала далі.

Люся поспішила наздогнати подругу, підморгнувши на ходу Каті. І щойно завернувши за ріг, врізалась в чужу спину.

— Встань з мене! —  якось вже надто істерично закричала Алла, щосили завовтузившись — Швидко! Встань!

Люся підскочила, як ужалена. Напевно, вона й сама не знала, що так вміє:

— Алочка, ти забилась? — почала з ніг ощупувати подругу — Де болить? Пробач будь ласка!

— Та все добре. — поспішила вирватись та, відбігаючи за спину подруги

— А чого тоді так кричала? — Люся розвернулась вперши в бока руки — Я ж досмерті налякалась!

— А подивись, куди ви впали і все зрозумієш. — втомлено проговорила Катерина, махнувши рукою.

Обернувшись у вказаному напрямку, Люся зойкнула, прикриваючи обличчя долонями.

Прямо перед ними височів, майже поглинутий лісом бетонний постамент з іменами і датами, який обіймав однією рукою майстерно виточений з каменю чоловік, що ніби присів поруч, погорювати і так і застиг.

— Напевно, дійсно пора повертатись додому.

Катя так пильно вдивлялась в пам'ятник, аж на мить їй здалось, що кам'яний чоловік блиснув очима, з-за гілок і недобро посміхнувся.

— Я тільки за. Думаю бабця мене вже зачекалась — проігнорувала неприязний погляд блондинки Люся — Давайте поквапимось.

І не чекаючи відповіді поспішила у зворотню сторону, майже одразу зашпортавшись за корінь дерева, що стирчав на стежці. Дівчина спробувала вирівнятись, щоб не впасти, в результаті зірвавшись на біг і вилетівши з протоптаного шляху в кущі.