Що приносить ранок.

Прокинулись дівчата від нав'язливих променів сонця, що пробирались крізь легкі штори, заставляючи кривитись і мружитись.

— Це що, вже ранок? — Люся потягнулась, сідаючи — А чому бабця нас не розбудила, як обіцялаа? Ба-а-а! Бабуся?!

Підірвавшись, обидві забігали по будинку.

Накритий рушником пиріг і ще паруючий чай,  в кухні дещо заспокоїли дівчат. А коли на виході з будинку їх зустріла сама виновниця переполоха дівчата взагалі видихнула з полегшенням:

— Ну ти чого нас так лякаєш?

— Що вже стряслось, заполошені? — важко зітхнула жінка, вішаючи на гачок садовий фартух.

— Ти нас не розбудила. — сльози самі набігли на очі і Люся кинулась обнімати бабцю, щойно та розвернулась до неї обличчям.

— Яка ж ти ще дурненька, Людмилочка. — обережно, стараючись не запачкати погладила внучку жінка — Не розбудила, бо дозволу не отримала на ритуал. Камні сказали, що рано ще. Так що чекаємо.

— А ви на камнях ворожите? — ахнула Алла

— Я і на мурашиних сраках можу. Для того у кого є сила- це питання лише досвіду. — відмахнулась жінка — Давайте, вмивайтесь і снідати йдіть.

—  Ну куда ви поперлись? Не кам'яний же вік - вода в будинку.

Дівчата переглянулись і Люся висловила спільну думку:

— Так хочеться з криниці води набрати, як в дитинстві.

— Ну якщо хочеться. Йдіть. Позорте мене стару, стрикози.

— А чого ми бабцю то твою позоримо? — Алла затягнулась, розглядаючи небо між гілками старої яблуні — Вдіті скромно. Не буянимо.

Люся вже хотіла відповісти,  та щойно прожувавши ще зелене яблоко відкрила рот, як з-за забору винирнула сива голова, оплетена косою по колу:

— Що, зайки, в гості до баби приїхали?

— Як бачите, Петрівна. — натягнуто посміхнулась Люся 

— Ну, молодці - не кидаєте стареньку. А що то ви водні процедури на вулиці влаштували? Не як водогін в хаті зламався?

— Ні, що Ви. Просто захотілось єднання з природою.

— Ага, ага — дрібненько закивала голова — Ну вам, як набриднє ото єднання - заходьте до мене,не встидайтесь. Мені зять минулої осені все замінив.

Голова щезла. А поки дівчата дійшли до дверей, грузна фігура Петрівни вже жваво шуршала камінцями під ногами в сторону магазину. Останнє, що дівчата почули, поки фігура остаточно не зникла було: "Юлька, що я зараз розкажу — донеслось вже ледь чутне — Мадам то наша без води лишилась, ага ". 

— Що це було? — Алла спочатку зазернувши за ковані прути, шоковано обернулась і витріщилась на подругу, яка  так і завмерла, затуливши обличчя долонями.

Та замість відповіді, за парканом почувся шум колес. Жовтий фіат, зі швидкістю, яка смішному жучку зовсім не личила, домчав акурат до в'їзду і завмер, в клубах пилу. 

Сонце сліпило не даючи розгледіти пасажирів, але якесь шосте чуття заставило подруг відійти подалі від брами. 

Водійські дверцята лязгнули одночасно з дверями будинку.

— Так і знала, що то твої притрушені! — гаркнула вчорашня стара, тикаючи скрюченим пальцем в дівчат і насуваючись на браму.

— Ти слова то підбирай, відьма —  не залишилась в боргу бабця, обходячи дівчат.

— Від відьми чую. — фиркнула стара

Швидкими кроками старша Падура, дійшла до брами і відчинивши її опинилась на вулиці.

Молодь лише ойкнула і приготувалась розбороняти жінок. Люся, з Катериною впали одночасно. Перша зачепившись за поріжок воріт, друга заплутавшись в килимку авто, з якого намагалась вискочити. Так само одночасно, старі розвернулись і побігли піднімати своїх чад:

— Та що ж то коїться? Гублять дитину в самому розквіті. — запричитали біля фіату — Мене на самотню смерть прирікають, іроди.

— Анька, закінчуй концерт - тут його ніхто не оцінить.

— Мумка, ти завжди була безсердечною. — фиркнула Анна

— Я, тепер, Марія — крізь зуби прошипіла бабця, отрушуючи коліна Люди — Тобі допомогти?

— Розібрались вже. — випросталась стара, посадивши унуку назад — Ти мені краще скажи, що ці двоє з моєю внучкою зробили?

— А самій зась? Ти ж у нас найсильніша і наймудріша — схилила голову вбік, Марія, пародуючи явно раніше не раз чуті слова.

— Слухай, Му… Машка, якби я тебе не знала - вирішила би, що спеціально напакостила і рознесла б твою халупу, як вітер порох. Але ж ти таким ніколи не займалась. Так що сталось?

— Рознесла б вона — фиркнули у відповідь і собі під ніс додали - Голим сраком по асфальті ти б проїхалась, а не рознесла. 

І вже голосніше:

— Давай заходь і дитину бери - не місце тут говорити.

Якось не помітно, після другої чашки трав'яного настою, розмова перейшла на діловий лад:

— Дивно це все. — скрючені пальці виписували якісь узори на столі — Всяке бачила, але заразних проклять такого рівня ще не зустрічала. Впевнена, що ти на свою захист поставила.

— Я і на цю — кивок в сторону блондинки — не поскупилась.

— І ви — прищурений погляд на подруг — нічого унучці моїй не давали? І не залишали?

— Та коли? Вона зайшла, потім цирк отой почався, а потім ми налякались і підхопивши сумки втікли.

— Стоп — нарешті втрутилась в розмову Катерина — В тебе ж сумка падала. Ви все підібрали?

Люся лиш знизала плечима:

— Там темно було.

— Так глянь, Люсінька. — аж надто лагідно проворкувала бабця

Люся довго копошилась в бездонних нетрях, виклавши на стіл цілу гору краму: від чеків, до довгої хрестоподібної викрутки. І в решті, знизавши плечима, видала:

— Ніби все є. Хіба чек якийсь вилетів.

— Ні, то мав бути або сам підклад, або щось особисте, пронизане твоєю енергією. —  Анна махнула рукою, після чого дивлячись прямо на подруг додала — Що ж ви безтолкові такі.

— Чи я б корова мичала — кинулась на захист бабуся — Моя, хоч ремесла не знає, а от як ви, бізнесменші, таке пропустили? Ще й у двох? Що це взагалі за цирк із листівками?

— Можна подумати - ти бачиш, що з ними не так? 

— Це так — похитала головою бабця- Не видно нічого, як я не дивилась.

— Ото ж бо. А про цирк- дитині досвід потрібен, а зараз без тих спецефектів нікуди.