Бабця

— Ну, що мандмуазелі, куди встрягли цього разу? — сильний, і зовсім не старий голос пролунав, щойно автомобіль скрився.

Худа невисока жінка, в темно зеленому, приталеному довгому платті із закритими руками легко піднялась і покрокувала до дівчат, стягуючи таку ж зелену хустку з голови. Зі спини, їй би ніхто не дав і сорок років але незліченна кількість глибоких зморшок на смуглому обличчі і руках нагадували про вік.

— Звідки, ти то взяла, ба? Може ми просто, в гості?

— Не крути бабі вуха. В гості приїзжають на своїй машині, а не з блаженними, яких зустріли на дорозі. 

— Звідки ти знаєш?

— Я все знаю. І що ви біду собі на голову накликали, також знаю. — легко підхопивши одну із сумок, старенька покрокувала в дім — Тільки не розумію, як ти примудрилась всі мої захисти знести. 

— Бабусічка, так я заміжня, які захисти? — закліпала очима шатенка, ставлячи сумки на лаву в кухні.

— Тфу, охальниця. Що в тої молоді в голові. Я про захист від чужого впливу. 

Жінка прокрокувала до великого, двустворчатого холодильнику і діставши з нього глиняний глечик, з явним задоволенням випила цілий стакан. Лише після цього налила напій дівчатам, що аж дихання затаїли спостерігаючи за процесом.

— Квасок — протягнула Люся, напившись — Твій фірмовий. І як ти його так робиш? В мене ніколи не вдавався.

— Ти мені зуби не заговорюй, профурсетка! — дерев'яний стілець  з гуркотом поставили до столу і  жінка сіла, демонструючи явну готовність слухати —  Зізнавайся, куди влізла? Мій захист можуть пробити на цьому континенті людей п'ять, але я не уявляю, що для цього повинно статись? Ще й двох, одночасно. А мужики де?

— Та по справам поїхали — промямлила Люся, опускаючи погляд — Може сумки розберемо, поки нічого не зіпсувалось?

— Я тебе зараз розберу по крупинкам, якщо сама не зізнаєшся: що ви наробили?

— Та нічого, ба. Чесно. 

— Розказуй від перших неприємностей!

Розповідь вийшла на диво лаконічна і вже за десять хвилин, всі сиділи мовчки розглядаючи сучасний дерев'яний стіл із грубого дерева.

— Куряче бадилля… — покопошившись в маленькій поясній сумці, жінка дістала з неї курильну трубку і струсивши її над попільничкою, почала знову набивати — Кажете та Тереза вам в трансі про смерть говорила. Що за Тереза? Вперше про таку чую. А я всіх сильних знаю. А ви з нею, точно раніше не бачились?

— Точно — серйозно кивнула Алла і встала, щоб відчинити вікна.

— Не руш! Мені дим потрібен! І дух цей… Духи на вулиці так просто не материлізуються. Тим паче біля святих місць. А повтори ка мені, що на купальську ніч сталось, ще раз.

— Та нічого, ба. Ми в лісі посиділи, шашликів поїли. А потім відійшли до вітру і заблукали трохи. Але, чоловіки нас знайшли, а зранку виявилось, що ми прямо поруч із машиною гуляли.

— І нікого більше ви не зустрічали в ту ніч? А ти — довгий палець із свіжим червоним манікюром ткнув в шатенку — не стогнала про пошуки папороті і не вмовляла інших?

Примружившись, жінка пильно вдивлялась то в онуку, то в клуби диму навколо неї.

— Та ніби… — Люся повернулась до подруги, шукаючи підтримку.

— Щось таке було… — стиснула голову руками та — Точно було, але ми не нічого не шукали і не знаходили.

— Ану не брешіть! — стукнула долонями стара, піднявшись і спираючись на стіл, нависаючи над дівчатами.

— Та навіщо нам це? Ось, —  потрусила телефоном блондинка — я зараз Ромі напишу, він підтвердить.

За декілька секунд телефон пілікнув і на екрані висвітлилось: "Вже хильнула? Яка папороть?! Хто б вас пустив!" Не встигли жінки переглянутись, як прилетіло ще одне повідомлення  "Приїду-закрию бар на замок. "

— Але, щось в лісі сталось — сіла назад стара. І якщо ви хочете жити - потрібно дізнатись що. 

Розбираючи сумки, Люся не втрималась:

— Ба, а звідки ти бігла?

У відповідь прилетіло хусткою по м'якому місці:

— З лісу! Звідки я ще могла бігти? Мені ж ще вночі не спалось - передчуття спрацювало. А трави то я давненько не зберігаю. Так залишки одні. От і помчала поповнювати запас. Тільки знайшла один хитрий корінець, а тут як кольне: "Біда". Ну я і назад. 

— Так а де травка? — пискнула Люся і ойкнула швидше від несподіванки, ніж від удару

— Які, в сраку трави?! В мене дитина в небезпеці була, а потім взагалі пропало чуття. Кинула все і полетіла.

— Я не дитина!

— А що доросла? Дорослі чужого не хапають.

— Та ми не брали нічого! — взвила шатенка

— Те, що ти не пам'ятаєш - не означає, що цього не було! 

— Ну, ба… 

— Значить так: зараз відсипаєтесь і тверезієте, а вдосвіта йдемо у лісу пораду просити.

— Але, ми не хочемо спати.

— Чаю вип'єте - захочете.

І не слухаючи більше нічого жінка заметушилась, розливаючи вже настояні трави по горнятам.

— А звідки твоя бабця стільки знає? — вже засинаючи, пробурмотіла Алла — Ти ніколи не казала,  що вона відьма.

— Я й не знала — позіхнула Люда

— Ну а травки і таке інше?

— Так це ж село- тут усі таким бавляться.