Коли втручаються Вищі Сили

Трошки скупитись не получилось. З автоматичних скляних дверей дівчата ледь вийшли штовхаючи перед собою набитий,аж через верх, сумками візок.

— Дивно, що жодного таксі немає? — озернулась по сторонам Люда — Вони ж завжди тут кучкуються в очікуванні клієнтів.

— Нічого, зараз викличемо. 

Алла шустро набрала номер і прослухавши щось, мовчки  сіла на пустуючу бетонну клумбу.

— Що там? Коли машинка буде?

— Орієнтовно - післязавтра. — глянувши на візок, Алла застогнала — Вони страйкують три дні. 

— А я й забула. І головне, зранку сама Колю попереджала. І що, тепер, робити?

— ледь не плачучи Люда спробувала підняти одну із сумок — Автобусом не довеземо. Та я й не знаю, чи вони взагалі ходять до нас.

— У принцес знову проблеми? 

— Таксі страйкують. — протягнула Люда, обертаючись на  знайомий голос 

— Тоді пропоную знову скористатись моїм конем — махнув рукою чоловік, розблоковуючи двері.

Загрузивши сумки, дівчата розмістились на задньому сидінні і переглянулись:

— Давай до мене, а зранку я відвезу. — важко зітхнула Алла і продиктувала адресу.

 —Стійте! — заверещала Люся, коли авто вже підїзжало до будинку

Різко вдаривши по гальмах, водій здивовано повернувся до дівчини. Алла прослідувала його прикладу.

— Вибачте — знітилась шатенка — Алла, глянь уважно на ту стару, на лавці.

— Твою ж. 

— Отже не здалось.

— Ви знову когось бачите? — повернувся до дівчат водій

— А ви що ні? Он там на лавці жінка в квітастому платті.

Водій полегшено зітхнув:

— Ваша знайома? 

— Не зовсім. — Алла здригнулась, коли стара повільно повернула голову і замахала кулаком 

— Тікаємо? — хмикнув водій

— Так! — синхронне з заднього сидіння

— В готель? — блондинка повернулась до подруги

— Давай на автовокзал. — зітхнула та — Якщо автобуси їздять- попрошу бабцю нас зустріти із тачкою. А там дотягнем якось.

— Далеко їхати?

— Сімдесят кілометрів.

— Ну не кидати ж дам у складній ситуації. Кажіть яке село.

— Ой, не зручно якось.

— Я ж сам запропонував. 

— Але ми заплатимо — поспішила втрутитись Алла.

Їхати за місто з невідомим чоловіком, напевно була не найкраща ідея. І десь глибоко всередині Алла це розуміла. Але залишки алкоголю і нелюбов до транспорту загального користування зіграли свою роль.

По щойно зремонтованій трассі, авто на диво швидко промчало більшу частину шляху, зменшивши швидкість лиш на з'їзді в сусіднє село. Люся посапувала на плечі подруги, Алла ж спочатку мовчки дивилась у вікно, заговоривши лише коли ближче до місця призначення почала підказувати шлях. Після чергового "тут наліво" її погляд притягнула іконка, що похитувалась на дзеркалі, біля водія. Звичайна заламінована картинка, у променях сонця заближчала, запереливалась і на мить дівчині здалось, що невідомий святий посміхнувся, майже одразу повертаючи собі звичний суровий спокій.

— Дякую Вам — постаралась зловити погляд у дзеркалі Алла, коли авто вже переїзжало останнє поле, перед селом — Але, вибачте, я так і не розумію: навіщо ви нам допомогли. 

— Я помітив, що Ви щойно розглядали ікону. — зменшив швидкість водій — Це Святитель Спиридон Триміфунтський. Мої предки раніше проживали за степами Донбасу. Думаю, не потрібно вам розповідати, що там відбувалось в тридцять третьому році. В нашій сім'ї вижили всі. А все тому, що в грудні того року прабабця, вийшла зранку шукати коріння які можна зварити і перевіряти сильці, що прадід розставив. Швидше за звичкою, бо дичина  тоді вже майже не зустрічалась. А на зворотній дорозі, нічого не знайшовши, вона так гірко плакала, що не помітила радянських прихвостнів, які якраз на патрулювання вийшли. А коли помітила - стало пізно. Як втікти ледь ходячій від виснаження жінці,  коли  за нею женуться ситі, сповнені сили чоловіки? Але троє дітей, вдома, додавали сили. А ще бабця згадала, що то був день сонцестояння, в який завжди вшановували Святого Спиридона і почала молитись йому. Майже одразу переслідувачі зупинились і рострілявши набойму в її сторону, розвернулись назад. Бабця встигла впасти, а коли вночі йшла додому, над нею пролетіла сова. Ви собі уявляєте, що таке сова, коли навіть ворон з горобцями вже немає? Прабабця зупинилась зачаровано спостерігаючи за птахом і їй в руки впав пацюк. Величезний, жирний пацюк. Вони це тиждень його їли. Більше того, після цього випадку раз у тиждень мілкий звір ловився в прадідові силки. Так і пережили той страшний рік, ще й сусідських сиріт прихистили.

Чоловік замовк, повністю зупинивши авто.

— А що потім? — ніхто й не помітив, що Люся прокинулась і весь час уважно слухала

— А потім війна. Прадід старався, як міг піднімаючи хазяйство. Навіть зайців розводив. І ось бабця поїхала на ринок міняти зайчатину і інше добро. А на одному з прилавків два срібних кулони лежать. Вона очам своїм не повірила. Питається. І дійсно - Святий Спиридон. Навіть не думаючи, що робить вимінює прабабця все що має на них і додому, майже з пустими руками. Ой і страшно їй стало, коли чоловік з полювання повернувся, а вона його з пустими руками зустріла. Та прадід нічого не сказав, лиш мовчки дістав дві повістки на себе і єдиного сина. А на другий день бабця вділа їм кулони і відправила на фронт. І обоє повернулись. Ні дід, ні прадід не любили говорити про війну, але обоє дякували прабабці за оберіг. І якось проговорились, що заблукали в болотах, і їх тоді старий якийсь вивів, а потім щез.

— Все одно не розумію, до чого тут ми — тихенько прошепотіла Алла

Проте, її почули:

— Це ще не кінець історії. З того часу, у нас в родині є традиція передавати кулони старшій дитині. Зазвичай у підлітковому віці. І я так зробив. Донька тоді тільки почала із гнізда вилітати. Я сварився із жінкою, що суворіше потрібно слідкувати за дитиною. Вона у нас одна. — біля очей чоловіка проявились маленькі зморшки, а обличчя наче посвітлішало, коли він згадав про доньку — І розумничка і красуня і добра дуже: постійно комусь допомагає. На таких часто всяка погань злітається, а вони й вірять, що зможуть виправити. Ось і моя вірила. Збрехала нам, з мамою, що до подруги ночувати йде, а сама на дачу з тією ж подругою і хлопцями чкурнула.