Перші дзвіночки.

— Повірити не можу, що ми просиділи ніч в п'яти метрах від галявини з машиною.

Алла не переставала буркотіти, навіть сидячи в  авто. 

— Ну не розібралась я вночі — ліниво відбивалась від нападок Люда. 

Усі замовкли, коли задзвонив телефон. 

— Ну, все-по відпочинку. — нервово кинувши слухавку на приборну панель, Рома вдавив газ — У мене оплата зависла. Треба мчати на роботу. — не витримавши чоловік вдарив долонею по керму — Так і знав що не потрібно було з ними зв'язуватись

— Все так серйозно? — Алла вмить підібралась, уважно вдивляючись у напружену постать поруч.

— Більше чим. Якщо за тиждень не знайду гроші… Не переймайся. Я все владнаю.

— Багато? — блондинка стиснула коліно чоловіка долонею. 

— Я все владнаю. — розділяючи слова процідив чоловік 

— Нам,  все ж, потрібно заїхати до бабці. 

Авто припаркувалось біля  кованого паркану з-за якого переливались усіма фарбами десятки різних квітів. Предмет особливої гордості. Люся з чоловіком подарували його бабці минулого року, чим посіяли розбрат в дружніх рядах місцевих кумушок. Деякі навіть хотіли і собі такий поставити, але дізнавшись ціну плюнули і дружньо вирішили, що Олексіївна просто зажерлась і немає куди гроші діти.

— Але дуже швидко. Дорога кожна хвилина. 

Роман  провів поглядом дівчат і занурився в салон авто по пояс. Випроставшись підкурив, продовжуючи розглядати забор.

— Ти ж кинув? 

— Тепер це не важливо. Якщо не знайду гроші - рак мені не світить.

— Ромео, ти чого? Щось придумаєм. В мене є деякі заощадження. Плюс якби що - квартири закладем. 

— Не вистачить, Ніколас. Навіть усіх наших квартир - не вистачить.

— Може, все не так погано і оплата пройде?

— Я Алку не хотів лякати. Оплата не зависла. Гроші щезли разом із бухгалтером. 

Худий біло-сірий кіт спробував  застрибнути на стовбчик забору. Та той, наче резиновий, відкинув тварину назад на землю. Ні на мить не зупиняючись, наче так і задумано, кошак помітив прикрий паркан і високо задерши хвіст, попрямував до вишні, що росла поруч. Легко застрибнувши, валяжно розлігся і спостерігаючи на двома чоловіками біля машини, прийнявся вилизувати лапу.

Тим часом, чоловіки продовжили:

— В мене один генерал лікується. — Коля винирнув із авто і слідом за другом затягнувся — Приїдем в місто-я з ним зв'яжусь. Думаю допоможе чимось. Скільки у нас часу?

— Не у нас. У мене. Я нікого втягувати не збираюсь. І у мене не більше місяця. Але, якщо люди, чия поставка зірвалась дізнаються про проблеми… 

Коля хотів щось сказати, але щойно він зробив крок до друга, щось вдарило об авто с таким шумом, що обоє чоловіків вмить забули про розмову.

— Це всього лиш пташка. — нервово засміявся Рома

— Вона померла?

— Звідки мені знати? Глянь сам. — Рома відвернувся до хвіртки

— Та ну її.

— Ти ж лікар. — обережно двома пальцями, Роман підхопив пташину — Коль, вона вже навіть холодна.

— Бути того не може. Вона сюди могла попасти, тільки якби в польоті завмерла.

— Значить, мені здається — Рома замахнувся відкидаючи труп у рів.

— Скажи, що ти це також бачив. — Коля зробив декілька кроків назад, ледь не послизнувшись на камінці, що так не доречно попав під ногу

— Жінкам ні слова!

— Ага — продовжуючи дивитись у сторону, куди щойно кинули птаха, Коля напомацки дістав пляшку води і почав лити на руки друга — Прикинь, що моя влаштує, якщо дізнається про мертвого птаха, що при викидуванні перетворився у попіл.

— Коля, вони нічого не скажуть, бо не дізнаються.

Роман розпрямився, обтираючи мокрі руки об штани. Після чого швидко подолавши відстань до авто, декілька разів натис на клаксон, підганяючи жінок.

Кіт на вишні, блеснув очима і зовсім не по котячому дрібненько  розсміявся.

Алла швидкими нервовими кроками міряла кухню.  Благо, що є де розвернутись. За останні пару годин вона вже декілька разів пробувала себе чимось зайняти. Спочатку дівчина намагалась поприбирати. Від помічниці їм довелось відмовитись, що одразу стало помітно. Випрані речі, так і валялись на кріслі монстроподібною купкою, посуд в мийці грозився перевалитись за бортики і як у казці піти подалі від цього очагу антисанітарії. Окремо сирітками валялись їх туристичні рюкзаки і інші спогади про останню пригоду.

Та гадське господарство ніяк не приборкувалось бойовою блондинкою. Спочатку зірвало кран на кухні, потім зламалось обидві швабри, в тому числі парова, яку тільки нещодавно купили. 

Останньою краплею стала шафа, яка спокійно простоявши більше року, вирішила скластись саме в той момент, коли дівчина почала розміщати у ній білизну. Ледь встигнувши відскочити, Алла спробувала розібрати завал, і ледь не впала вдруге, виявивши величезний металевий цвях, що встромився в паркет в декількох сантиметрах від її голови.

Тому зараз вона просто ходила по кухні, з другою, по рахунку, склянкою віскі і не могла дочекатись приходу подруги.

Коли, нарешті,  пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері, руки самі розжались, випускаючи заспокійливе. Вилаявшись, блондинка поквапилась до дверей:

— Заходь, тільки обережно. Тут дикий срач. І не розувайся. Не здивуюсь, якщо у мене скоро якесь чудовисько заведеться

— Не жартуй так — Люся виглядала на диво серйозно — В мене до тебе розмова. Важлива.

На останніх словах, шатенка витягла з великої шкіряної сумки пляшку вина і потрусила нею в повітрі.

Алла хмикнула і обійшовши подругу, першою забігла в кухню:

— В мене серйозніша. — півстолітній віскі глухо закалатав об стінки пляшки, наче обурючись таким свавіллям із своєю постаршою персоною. 

Нашвидкоруч змівши останки минулої порціїї алкоголю і діставши нові склянки, дівчата розмістились за круглим столом:

— Алла, я знаю, що ти в таке не віриш — дівчина одним ковтком відпила половину бокалу — Але, я думаю, нас прокляли.

Господиня різко підійнявшись, швидко допила свою порцію і пройшовшись до вікна, відчинила його: