Що ховає ліс.

Коли у  компанії завершився  словниковий запас лайки, а наче ошаленівші гілки і не думали поступатись, стаючи ще щільнішими, ніж раніше - було прийнято рішення сісти під найближчим кущем.

— У когось є ідеї? — першою заговорила Алла, закинувши голову до зірок, що зовсім не проглядались через густу крону дерев. 

— Так не буває — приєднався до неї Микола — Під такими густими деревами кущі просто не мали б рости. Їм би світла не вистачало.

Усі мовчали не знаючи, що відповісти. 

Нарешті, тишу порушив тихенький голос Люсі:

— Це тому що ми лісовика не задобрили. 

— Люсь, не починай знову. Немає ніяких лісовиків.

— Ще й в таку ніч. — наче не почула подругу дівчина — Сьогодні ж уся нечисть поміж людей ходить.

— Ну яка ніч? Це все забобони. Ти ще почни квітку папороті шукати, бо Купала.

— А це ідея! — підстрибнула шатенка — Якщо ми її знайдемо, то зможемо загадати бажання. І знайдемо дорогу до машини.

— Люсь, — обійняла подругу дівчина —  ми галявину в лісі знайти не можемо. Ну яка нам папороть?

— Так мене бабця одному наговору навчила! — не здавалась шатенка —  Якщо його промовити і три рази направо себе обернутись — дорога сама під ноги ляже.

Усі мовчки переглянулись, про себе почавши переживати за стан дівчини.

— Ну гірше ж точно не буде. — жалібно прошепотіла Люда, дивлячись на усіх по черзі. 

— Тут вона права. — несподівано втрутився у розмову Роман — Ну серйозно. Якщо хоч комусь після цього стане легше - чому б не спробувати?

— Чого я ще про Вас не знаю, чоловіче? — промуркотіла блондинка, піднирюючи під масивну руку і пригортаючись до чоловіка. 

— Хто зна, хто зна —  рука щільніше пригорнулась до дружини — Можливо у мене є таємна кімната, із рештками колишніх дружин, як у синьої бороди.

Усі нервово засміялись, після чого відступили, на скільки це було можливо,від Люсі, даючи їй карт бланш.

Дівчина прокашлялась і почала:

— У ніч на купала, я долю пряла

Біду відкладала, добро вплітала

До духів лісу звертаюсь, що вночі причаїлись

Шлях відкрити прошу, до скарбів прихованих

За пазухою зла не ношу, за добро розраховуюсь. 

Після останніх слів, дівчина різко щось кинула в кущі і закрутилась:

— До скарбу шлях відкрий наказую! 

Грім не вдарив, блискавиця не осяяла жіночу постать. І навіть банальний вітерець не здійнявся, коли дівчина замовкла опускаючи руки.

— Ну принаймі ти спробувала. — Алла обійняла подругу — Напевно, нам дійсно,  краще почекати тут. Хоча б поки не розвидниться.

Люда кивнула головою, погоджуючись і шмигнула носом.

— Ну ти чого? —  поспішив до неї Микола — Ось побачиш-завтра все владнається і ми згадуватимемо ці пригоди із сміхом.

— Так хочеться знайти папороть. Все життя про це мріяла.

— Люсенька, ну не цвіте папороть. І лісовики з русалками, потерчатами і іншими - лише вигадки бурхливої уяви. Хтось щось побачив, почув, здалось, а потім розсказав знайомим і інші також почали бачити. 

Та Люся наче не чула. Обійшовши подругу по колу вона приосанилась і впевнено тикнула пальцем у бік кущів:

— А це, тоді що? Тут не просто доріжка, а ціла просіка. Ми не могли її раніше не бачити, а я слова сказала і ось.

— Люсь, ну яка про… 

Микола не договорив, обірвавшись на півслові, варто було підійти до дружини, поклавши їй руку на плече:

— Народ, ідіть сюди.

— Падури, закінчуйте дуріти. Яка дорога? Тут кущі навколо —  не витримав Роман, оглянувши запропоновану територію .

— А так? — Коля обережно поклав руку друга на плече дружини. 

— Твою за ногу.. — відскочив той, ледь не впавши. 

— Та що там? — спробувала пробитись між чоловіками Алла — Але ж так не буває… 

Алла забрала руку і спробувала пройти туди, де щойно була стежка. Перечипившись за перший же кущ, що так ніде й не зник, вилаялась, згадуючи ту хвилину, коли вділа в'язаний кардиган замість вітровки.

— Магія працює. — прощепотіла Люда — Але я не знаю на скільки це діє. 

— А що твоя бабця казала?.

— Не пам'ятаю. — опустила голову дівчина. 

— Згадуй, мала!

На подив усіх, Люда зробила крок назад, відходячи від стежки:

— Щось про шлях, по якому потрібно йти не оглядаючись, що б не відбувалось позаду і хто б не кликав. Потім зірвати квітку і ще один заговір сказати загадуючи бажання , або повернутись додому і зробити амулет, що принесе велику вдачу усьому роду.

— І що ти плануєш? — обережно запитала блондинка. 

— Ми ж домовлялись! — навіть трошки образи засквозило у дівочому голоску — Квітка потрібна, щоб додому повернутись.

— Ну, в принципі, нас і так знайдуть. — несподівано втрутився Коля — Хижаків у лісі не водиться. 

— А Коля правий. — підтримав друга Роман

— Не вийде —  розвела руками кудряшка —  Для створення амулету, квітку потрібно принести в дім. І це також робиться не оглядаючись і обов'язково мовчки. Інакше не минувати біди.

— А коли туди йдеш, також потрібно мовчати?

— Не знаю, але краще не розмовляти.

— Тоді пішли загадувати бажання? — дієва натура Алли не могла встояти на місці. 

— А може ну його? 

— Микола, я тебе не впізнаю! Де мій безстрашний друг?

— Ну з нечистими тягатись - не бикоті морду бити. А якщо щось піде не так?

— Ну, Колюнічка, ну давай, а? Я все життя про це мріяла. — як кішка почала ластитись Люся —  А шлях двічі не відкривається.

— Ну, якби що - я і на тому світі вас знайду.

— Тоді формуєм колону: Люда перша, ти за нею, потім Алла і я замикаю. Ні в якому разі не відпускати один одного. Не оглядатись, не говорити — уважний погляд в сторону дружини — в тому числі не лаятись, Алла.

— Подумаєш. — фиркнула остання, після чого зробила жест рукою, наче замикаючи писок на замочок.

Перші кроки робили надзвичайно обережно, буквально по сантиметру прошупуючи грунт. За декілька кроків, впевневшись, що їх пропускає шлях, діло пішло швидше. Якщо не враховувати, що з переплетеними руками було не так просто пересуватись лісом.