Ніч у лісі

— Алюсь, — повненька кучерява шатенка, міцніше перехопила лікоть подруги, бредучи між поламаними гілками нічного лісу — а ти віриш, у лісовиків?

— Люсь, ну ти як маленька — висока, статна блондинка, струсила короткостриженими локонами — Наслухалась тих ідійотів і трусишся тепер. Немає ніяких лісовиків, водяників і іншої нечисті! Людей потрібно боятись, а не казок.

— Ну не знаю… — протягнула шатенка — От, моя бабця казала, що бачила справжнє потерча років п'яти, у  лісі. 

— Люська — не бузи! Я по п'яні ще не таке бачила, але це не означає, що воно існує!

— Бабця не п'є! — від нахлинувшої образи за стареньку, дівчина аж зупинилась —  Крім того, те потерча зникло, щойно вона йому свою нову хустку віддала і окрестила!

— А шустра дитина їй попалась! — і не подумала звертати увагу на вибрики подруги Алла, продовжуючи свій шлях —  І в лісі погуляла і шмотки додому притягла! Небось від старих портків так шустро би не втікла. Хоча… якби ними по голові дати, то може і чкурнула би. Там ж на голову крижмо кладуть? А, Люсь? 

Алла нарешті зупинилась, зрозумівши, що поруч нікого немає.

— Люся?! — Алла нервово потерла плечі, і переступила з ноги на ногу —  Ну вибач, ти ж знаєш, що в мене язик, як помело. Відгукнись.

— Чого ми взагалі сюди заперлись? — дівчина заозиралась —  І де, вбіса, мої сліди? Нічого не видно. 

— Ау!!! — заверещала блондинка щосили — Народ!?! 

— От треба було мені вертітись? — фиркнула Алла намагаючись розгледіти у темряві ночі хоч якусь зламану гілку —  А все Люська: "Я знаю, цей ліс, як свої п'ять пальців… — передражнила подругу блондинка — Тут немає де губитись…" Тьфу! 

— Іво-о-о! —  раптом загуділо над лісом 

— Бобул!!! — засміялась дівчина

— Іво! — чоловічий голос наближався, вже навіть можна було розчути тріскіт гілок під ногами. 

— Бобул! — поспішила на звук Алла.

— От куди ви поперлись? — налетів на неї Рома, ледь не дусячи у обіймах. 

— Люська де? — спробувала відсторонитись дівчина. 

— Та тут вона, не кіпішуй. — ще міцніше стиснув у обіймах чоловік. 

— Пусти! Пусти я приб'ю цю козу!

— Алюсечка, — заблеяли з-за вузької спини високого чоловіка у білій куртці —  я не спеціально! Ти так швидко пішла, а в мене камінчик в кросівок залетів.

Хмари нарешті розійшлись, даючи повному місяцю освітити невеличку галявину. З-за худої чоловічої постаті, яка при  світлі зовсім не приховувала набиту дівчачу фігурку висунулась коротенька повна ніжка у жовтому кросівку, оббитому світловідбиваючими елементами. Кросівка відчайдушно затрусилась, а її власниця ледь не впала, в останню мить підхоплена вже досвідченим у цьому ділі чоловіком.

— Та пусти! Що з неї взяти. — блондинка прослідкупала за піруєтами парочки і сплюнула —  І так дивуюсь, як Люська сама ще не вбилась.

— Люблю! Люблю! Люблю! — защебетала вищезгадана, рвонувши до подруги із розкритими руками. — Ой!

Звичайно, майже одразу її нога знову поїхала, а кругле тільце закренилось назад. Добре, що тут Алин чоловік стояв.

— Дивись під ноги! — застогнало одночасно три голоси. 

— А куда нам тепер йти? — як ні в чому не бувало, закрутила кучерявою головою Люся. 

— Це ж ти знаєш ліс, як п'ять пальців. — дівчачий голос зазвучав оманливо лагідно.

— Нє! — весело защебетала шатенка — В цю частину ми ніколи не ходили.

Алла набрала повні груди повітря і видихаючи через ніс, повільно поклала руки чоловіка собі на живіт, стоячи до нього спиною.

— Алюсь, не треба. — залоскотав її вухо коханий —  Зараз ми все вирішимо.

— Рома, тримай мене міцно. Бо я зараз цього Колумба покоцаю.

— І хто ще буде терпіти твої вибрики? — ніжний поцілунок в шию заставив здригнутись —  Я один не готовий страждати!

— З тобою я дома поговорю. — нарешті розслабилась Алла —  Так який план дій? Хтось знає куди нам йти?

— Та зараз в телефоні геолокацію заб'ємо і повернемся. — втішив її чоловік —  Тут мережа усюди ловить.

— А я свій на коврику лишила. — запорпала щось носиком кросівки Люда

— І я. — япідтвердила Алла

— Ми їх в машину закинули, коли йшли вас шукати. Ви доречі, чого так далеко поперлись?

— Ато ти цю блаженну не знаєш… — піджала пухкі губки блондинка — Давай ще трошки, ще трошки… — і різко розвертаючись до тої, яку щойно кривляла —  Тепер задоволена?

— Взагалі, це ти кудись побігла!

— Люська, ви три роки одружені! Я, особисто і за першим деревом могла сісти!

— Ну, Алла! — голос зірвався на писк — Так не годиться. У жінки повинні бути свої секретики.  Ти неправильно будуєш свої стосунки. От моя коуч говорить….

— Ромка, тобі бракує якихось таємниць в мені? — перебила подругу блондинка, розвертаючись  на п'ятах.

— Мені життя не вистачить, щоб усі розгадати. — завірив чоловік, тихцем показуючи кулак балакучій Люді. І таки не втримався — Не вздумай заводити нові!

— Давайте йти назад! — несподівано грубим голосом, вперше заговорив Микола

— Так давай! — обняв однією рукою дружину Рома —  Чого на мене дивишся? Йди.

— Так телефон у тебе!

— З якого дива? Мій ще годину назад розрядився. Ти ж сам його в машині на зарядку ставив. Свій діставай.

— А я свій з іншими залишив. — розвів руками Микола — Але я впевнений, що ми з тієї сторони прийшли.

Не чекаючи відповіді, Микола підхопив Люду і підсвічуючи ліхтариком, поспішив по сліду із притоптаної трави.

— Ця сімейка нас колись вгробить . — зашепотів дружині на вухо Роман. 

— Твій друг-ти і розбирайся. — так само тихо фиркнула Алла.

— А твоя подруга. І ідея їх познайомити-також твоя.

— Хочеш сказати, — зупинившись, подивилась в очі чоловіка Алла —  я була не права?

— Як я можу?! Це була геніальна ідея! —  зробив чесні очі, хоч їх і наврядчи можна було розгледіти,  Роман

— Отож бо! Погодься, вони чудова пара. А якби не ми-так би й не наважились на стосунки. 

— Погоджуюсь на всі сто. — чмокнув в щоку дружину Роман, —  А коли ще їх чета поповниться…