Ліс

Так вони зайшли майже в  глиб лісу, Ярема вирішив запитати.

Хто ти, дівчино, як звуть тебе?

-Зореслава.

-Наче зірка у яскраву літню ніч, проте єдина така.

-А як звуть тебе?

-Яремою звуть. Зореславо, в хто ти, що не боїшся в темну ніч гуляти ось так, ще й з...тканиною, до річки прати ходила, чи що тебе сюди привело? Невже... не страшно, не боїшся?

Багато хто що каже, мовляв, небезпечно, небезпечно тинятися одному в ліс, ще й в таку ніч

До того ж... не вірю я в всі ці дурниці.

 Моя бабуся колись усе читала в дитинстві міфи та легенди на ніч, а ми з сестрою малими  сміялися з цього.

Також , в одній з книг,  був чіткий опис свят і традицій. 

Та... всі ці історії - вигадки, вони не мають під собою наукового підґрунтя.

Лише зібранівка "народної мудрості" і по тому, він саркастично посміхнувся, побачивши вираз обличчя нової знайомої, ніби вибачаючись додав.

- "Хіба я винен, що народився скептиком, поки не побачу, не повірю".

Дівчина зміряла юнака очима, єдине, що відповідає запитанням на запитання:

 - "А як побачиш, чи повіриш"?

Він на мить задумався, так і йшли вони близько хвилини 25, і вже через хвилин 15 говорили як близькі друзі.

Нарешті дісталися до дуба, про який згадувалося.

• "Ти поглянь, це ж і є це місце, так детально описана бабусею, отже, саме під ним, в його коренях варто шукати скарб".
• -Щось коштовне?
• -Для мене так, дівчина помітила невелике заглиблення, якраз по середині дерева.
• Ледь розкопала, знайшла дерев'яну скриньку, точнісінько таку ж, як їй дісталася від мами, відкрила, там знайшла  шовкову фіолетову тканину, розгорнула завиток, там була вона.