1920.

Марія дивилась на край села із маленьким жалем , журбою і не втішними думками на майбутнє. Росла Марія у прийомній родині , богатих , але простих людей. Як нещодавно стало модно казати "куркулів". Вона жила , а натомість вона прала , готувала та приберала у хаті. Прийомні батьки давали дівчині все що було треба , ба  навіть встигли назбирати придане.

Але стало важко. Впала Російська Імперія. Спочатку до їх села прийшли анархісти , виголосив свою республіку пішли на схід до Катеринославу. А із сходу тікаючи від червоних зайшли білі , які хотіли повернення царизму. Та за пів року на їх міце стали червоні , які вже встигли встановити червоний террор у Катеренославі. Білі пішли. А із фронту почали повертатися  чоловіки та молоді хлопці що воювали за царя на війні у далекій германській країні. Марія гучно видихнула. Повз неї проїхав ядько Остап на брідчці запраженою конем , весело помахавши рукою. Дівчина посміхнулась помахала у відповідь Та думки не полишали її. Одне і те саме питання голосно стукалось до її голови : "Що ж се робити?" Їй ( септо Марії) було вже вже 18 років.  Вона була доросла дівчина , а заміж її не хто не брав. А старою дівою , ой маминько , залишатися не хотілося . На гуляння вона не ходила , від того що прийомна мати говорила :

-"От повієшся , на тих гуляннях , завагітнієш , що ж то бо се далі нам із тобою робити? Зіпсують нам дівку , а заміж не візьмуть.."

От Марія і не ходила , щоб не віятися. А хлопця як не було так і нема. Та і де йому взятися? Усі чоловіки самі стали якісь зіпсовані. Дівчата казали : або пиячили у шинку  , під ставом в очереті , або хотіли  як кажуть " того ба дуже приємного" , та що воно таке оте приємне , тільки Бог і знає. А брати у дружину не кого не хотіли. А ще були чоловіки , і не питущі , та й приємного не жадали , але не мали чогось бо було втрачено на війні:ноги чи то руки , або і зовсім розому.

Але загалом Марія для себе на разі вирішила : піде на ті самі страшні гуляння , не чого її не зупинить , ба навіть як прийде останній день перед пришестям Христа . Як казава у церкві одного разу старий священик отець Іван.

Але особливо кликала на ті гуляння Марію її сестра -Матрена. Коли ставалось якесь свято , а Матрена вилазила із вікна де жила , та бігла як тільки могла у поле за ставом , де у затінку дерев хлопці розпалювали багаття а гуляли до самого ранку. Так було і цього ранку.

Матрена забігла та покликала Марію , дівчина вийшла неквапливо до сестри.

-Марія виходь.. Цього разу тобі треба бути на гуляннях. Але на перед тобі кажу дівчата будуть гадати на ставі. Пускаючи віночки та гадати буде їм за чоловіка. Розумієш?

- Так , бо вже не мале дитя..Певно що буде спекотно?

-Ну певно що буде. Дорогенька , липень на дворі. Чи ти хочеш в кожух закутатися?

-Звісно ж ні, чи ти дурна? Сорочку вдягну.

- Вдягни... А ще скажу що тобі надвечір треба прийти.

- Нащо?

- Сказав наче Сашко прийде... а він хотів тебе бачити.

В решті решт Марія погодилась. Дівчина встигла зробити де яку роботу по дому , перевдягнулась , та побігла швидко як могла на став. Але як виявилось коли Марія прибігла , то на греблі , чи то в очереті, чи то десь ще , не кого не було. Дівчина розтеливши рушничок присіла на краю ставку. Та як вона всілась по всюдузаспівали літні коники , поміж очеретом закреготіли жаби , а на вкруг повіяло запахом польових квітів.

Марія не встигла прийти до тями , як заснула де і сиділа. Дівчині здалося що пройшла одна мить , та десь із далеку почулося іржання коня , та цокотіння копит о землю. Хтось мчав голопом понад ставком. Марія прищюрилась. Якась дівчина завела сумну мелодію. Сашко зупинився , огледівся некого начеб то , а мелодія все гучніше та гучніше лунала здавалося із под води , чи то з очерету.

Та тут раптом чиїсь руки , шкіра на тих руках стала жовто -зеленим кольором , нігті довгі та гострі , вчепилися в коня та почали його тягти.

- Сашко стій...  То мавки... Мавки любчику!!- прокричала Марія , та було то марно. Сашко перелетів через коня , очерет та впав у воду , спершу винирнувши . Та інщі руки ще більше зелені та потворні тяли хлопця на дно, за мить він почав тонути , а ще за мить не його не коня не було. Сміх дівочий стих , тах само як сумна мелодія. Марія закричала та побігла що мала сили до дому , а рушник так і лишився на тому місці де його полишила дівчина.

                                                                                                     *******

Марія бігла щосили по селу. Вона бігла та кричала:

- Сашко потонув... Мавки... Сашко потонув , ой маменько, що то коєтся...

Так вона і бігла аж до самого дому. Марія влетіла в світлицю пробігла повз батьків , та впала на скриню , яка була в неї за ліжко. Дівчна провалилася у довгу прірву сну з якої її підняти не міг не хто , навіть чоловік що заменів їй батька.

А тим часом чутки про агибель Сашка ширились селом. С першу  прокатилася хвиля завивання матері хлопця , що причитала та плакала. Всі чули і у багатьох людей холодом завмирало серце.

Декілько кремезних чоловіків сіли на бричку що належала дядьку Остапу , серед яких був і Петро , молодий чоловік сорока років , герой війни.Вони разом поїхали на став де почали пірнати шуаючи хлопця. З рештою саме Петро йогои і знайшов. Він витяг бідолашнього парубкана руках та поклав на бричку , Сашко був білий-білисенький як перший сніг , здавалося що його кров випили усю до останьої краплі . Дядько остап накрив бідолашнього льнаним простирадлом з головою. Всі хто шукав Сашка сіли на бричку , та повільно поїхали в сторону села. А з того боку вже чулися крики та плач бідолашньої матері.

Ця новина долетіла і до Матрени. Яка на подив зовсім зовсім не засмутила дівчину , а намери піти на гуляння тільки посилили. Як гадала дівчина то просто мавки почали гуляти , ось і втопили хлопця. Але традиції є традиції , як робили до неї,  так і вона робитиме. Вона піде на ті Купальскі ігри , щоб це ій не коштувало Матрена скоро виповнювалося 18 років. Вже час знайти і чоловіка , Марії не пощастило із Сашком , а їй обов*язково пощастить із Петром. Гарний чоловік , воїн , людина не питуща , трудолюбива. А на гуляннях він мабуть буде. Матрена одягла кращу сорочку яку вона мала. Дівчина швидко вибігла на вулицю , та як найшвидше побігла в сторону хати Марії.