Розділ 1. Нудьга перед очікуваним листом.

   Село. Все що треба простій людині на щастя. Не був виключенням і чудовий теплий день серпня. Село Миколаївка, Синельниківський район. На самому його краю села, де вулиці поступово переходять у луг та безкрайній степ, стоїть тиха, невелика, але добре доглянута хатина. Стіни сумлінно вибілені вапном, яке від променів сонця виглядає ще яскравішою,а дерев'яні лиштви навколо навколо вікон пофарбоані у якраво-синій колір з білими штапиками, що одразу впадає в око.

   Дах покритий шифером, але на ньому нема жодного сухого листочку чи моху — одразу видно, що господар кожну осінь дбайливо його чистить. Стіни біля вікон прикрашають акуратні в'язанки цибулі та часнику, що сохнуть під навісом, а навколо ґанку стоїть стара, але ще міцна дерев'яна лава.

  Одразу за хатою починаються грядки — жлдного бур'яна не видно. Тут ростуть соковиті помідори, підв'язані до кілків, кущі картоплі, смугасті кавуни й інша городина.

  Сіра Skoda Fabia Combi потихеньку під'їхала до білого дерев'яного паркану, що оточує ту хатину. Спиняється біля воріт, з пасажирського боку виходить жінка 25 років, вагітна на місяці так третьому. За нею з водійського місця вийшов чоловік близько тридцяти років, чоловік і майбутній батько дитини.

  Жінка зайшла у вір відкивши дерев'яну, невисоку хвіртку і зробила кілька кроків у двір. Дворовий пес впізнав дівчину і почав тявкати, бігати, крутитися, підстрибувати. Жінка гукнула:

— Батьку! Зустрічай, ми приїхали! — вигук теплий, радісний.

  Чоловік заносить сумки у двір, спиняючись біля порогу будинку. Ніхтоне виходить, не йде з обіймами, різковатими жартами та руками в мазуті.

— Може в будинку спить та й не чує? — чоловік нахмурився.

— Та нє, віником двері підперті. Він десь біля господарки. — Жінка пішла далі по подвір'я, двері на горище були відчинені. — Таут! Виходь, ми привезли тобі меду Черкаського! — тиша.

   Чоловік йшов за нею і піднявся на горище, ввімкнув на телефоні ліхтарик та зайшов.

— Тестю, ви чуєте чи заснули, поки сіно розгрібали? — світло ліхтарика впало на силует сивого пенсіонера, який стояв на колінах. — Кирило Дмитровичу? — перепитав чоловік.

   У вілповідь снов тиша. Сіра футболка звисала на сухому, вихудлому, але міцному до роботи тілі. Кінець ременю на штанях був обмотаний навколо вказівного пальця. Старенький не дихав.

— Оксано! — гукнув чоловік з горища.

— Костю, що там? — трохи стурбовано сказала жінка.

— Сонечко, виклич будь ласка дільничого місцевого... — з важким серце чоловік вийщов з горища.

***

   Ранок почався тихо, без зайвої метушні. Люди поспішають на роботу, діти біжать до шкіл і садочків. Я стояла на балконі з чашкою кави в руці. Максим сидів за столом, пив чай та читав газету "Горожанин".Я зробила ковток кави хмуро розглядаючи пейзаж.

— Що за паршивий день... — Видихнула я.

— Про що це ви, Олександро? Сьогодні прекрасний ранок. Сонячно, життя в місті вирує. — з посмішкою сказав Максим підійшовши до мене з газетою в руці.

— Паршивий він тим, що мені нудно. Жодної цікавої справи, жодного кривавого вбивства. Мій талант пропадає дарма. — роздратовано кинула я. 

— Я з вами вже чотири справи поспіль пройшов і досі не розумію вашої жаги до подібних злочинів. — похитав головою Максим.

 — Я вас ще на початку попереджала. Ви свій вибір зробили. — хмикнувши сказала я.

— А як там наш спільний знайомий? — запитав Максим.

— Поняття не маю. Сидить мабуть десь людей вбиває. — Знизила плечима я. —Хоч би один труп погано заховав, гнида.

   Максим хвмикнув відпивши ковток гарячого напою. Зайшла Марія Петрівна з поштою в руках. Перетасовувала листи спинившись на одному.

— Так, Саш, це тобі. — Сказала вона не підіймаючи погляду і протягнула лист вперед своїми сухими, зморшкуватими пальцями.

   Я підійшла, взяла лист і відкриваючи конверт почала повертатись на балкон. Максим штовхнув мене злегка в плече, я підняла голову. 

— Ну тоді перевіримо вашу слідчу спостережливість, — він кивнув у двір і я простежила за його кивком. — Що ви можете сказати наприклад про цих нових жителів двору?

— Ви добре підмітили, що вони щойно приїхали. Але вони приїхали з дачі, вони місцеві. Судячи з того, як малий озирається у дворі вони тут тільки пів року. — Сказала я глянувши на сімейку, що приїхала на Фіаті. — Їздили вони десь на південь судячи з засмаги, можливо в Херсон по кавуни або в Черкаську область по полуницю.

— Нічого собі. Стільки деталей з одного погляду. — Максим смикнув головою в бік і злегка махнув газетою підганяючи муху.

— Дивуєтесь наче вам вперше слухати такі логічні ланцюги. День знайомства згадайте, — хмикнула я дістаючи лист.

   Я почала пробігати чима порядках листа і на губах з'являлась ледь помітна, але повна азарту посмішка. Максим почав міряти кроками вітальню, повільно, не поспішав.

   — Ось воно! — вигукнула я, даючи Максиму лист. — Прочитайте будь ласка.  

    Максим взяв лист з моїх рук, поклавши його зверху газети.  Він примруживсяі почав читати в голос.

— Олександро, я знаю ти такі справи любиш. Тож запрошую тебе до села Миколаївка. Щодо свіжості листа, то я його написав і щойно відправив рядового, щоб закинув тобі у скриньку. Знаю що ти читаєш пошту десь о годині сьомій чи восмій. P.S. Майор Г. — прочитав Максим.

— Майор Ярослав Федорович Глухарь. Колись мій друг та колега і толковий міліціонер. — Сказала я відходячи у квартиру і поставивши чашку на стіл.

— Вперше чую, щоб ви так позитивно говорили про представника закону. — Хмикнув Максим підійшовши до стола.

— Все колись робиться вперше. — Я потягнулась і аж збадьорилась. — Знаєте, дарма я зранку скаржилась на відсутність справ. Вистачить і на наше століття злочинів. Вистачить. — сказала я пішовши збиратися у веселому темпі.