РОЗДІЛ 5

Темрява стала ще густішою.

Вона шипіла.

Звивалася отруйними енергетичними зміями довкола.

З жадібністю упивалася силою воїнів, коли доторкалася до їх тіл.

Живилася життями.

Ордену довелося розділитись, різко поміняти тактику. Тіні пробили коло. Зім'яли захисний щит стрімкою атакою, диким голодом.

Рухи воїнів ордену все ще були вивіреними, потужними, але битва не могла тривати вічність. Втома невблаганно підкрадалася до чоловіків. Спочатку, немов легка пір'їнка, опускалася на плечі, щоб згодом переродитися свинцевим вантажем. Будь-який воїн, яким би майстерним він не був, згодом потребує можливості перевести подих.

Незабаром орден зазнав перших втрат.

Єгор повністю зосередився на битві. Він майстерно відбивався за допомогою двох кинджалів. Ця зброя відчувалася так само добре, наче продовження рук.

Раз у раз чіпкий погляд лідера вихоплював знайомі обличчя. Він бачив, що його друзі та союзники все ще тримають оборону, шалено борються, не шкодуючи противника, і полегшення розповзалося всередині грудей.

Якоїсь миті, коли Тіні закликали чорний серпанок і видимість перетворилася майже на нульову, Єгорові відверто стало не по собі. Він звик керувати боєм, спостерігати за його розвитком, підстраховувати товаришів. Зараз же вперше відчув себе… сліпим. Зважаючи на всю паршивість ситуації з мантикорою, саме так насправді й було. Без допомоги другої сутності Єгор був як без рук.

Ще й не було можливості викликати вогненну елементаль. Єдине, що могло знищити «падальників». І, звичайно, згідно із законом підлості тим, хто мав доступ до управління такою вогненною зброєю, був… лідер ордену істот. Той, хто в самий невідповідний момент втратив здібності, та за містичною силою поступається нині навіть новонародженому.

Якби хтось два місяці тому сказав про те, що він буде змушений безпорадно спостерігати, як вбивають членів ордену, сприйняв би це як невдалий жарт. Розсміявся б фантазеру просто в обличчя. Нахабно і самовпевнено.

Величезна сила, що від народження, здавалося, вирувала під шкірою, мала властивість розбещувати, згубно впливати на тверезість самооцінки.

Єгор радів звукам вибухів. Винаходи Іларіона поки що рятували ситуацію. Але чоловік чудово розумів, що саморобний «арсенал» не нескінченний. Коли ж сині капсули закінчаться…

Нишпорка ордену, перебуваючи у повній трансформації, не шкодував ворогів. У берсеркові, що розривав нападників голими руками, зараз важко було впізнати спокійного Петра.

Єгор відбив атаку чергового кентавра, полоснувши зазубреним кинджалом по кінських грудях. Струмінь крові бризнула на світлу тканину сорочки чоловіка. Суперник заревів, порснувши передніми ногами.

Блискавичним рухом копита кентавра піднялися в повітря і опинилися на рівні грудей Єгора. Чоловік передбачив такий маневр нападника. У техніці бою кентаври не вирізнялися винахідливістю.

За секунду до удару лідеру ордену вдалося ухилитися, проскочити під кентавром і розпороти йому черево.

Оглушливе ревіння разом із плавом гарячої крові хлинули на Єгора. Чоловік перевів увагу на інших нападників. Передсмертна агонія цього кентавра його вже не цікавила.

Швидко зорієнтувавшись, лідер випростався, уникаючи масових атак Тіней. Тварюк завжди приваблювала кров.

– Єгоре! – крик прорвався крізь червоний серпанок люті.

Цей голос чоловік впізнав би за будь-яких обставин.

Крізь чорноту Єгор намагався побачити ту, яку хотів би зараз вважати просто маренням, галюцинацією.

– Єгоре! – повторилося відчайдушніше.

Він хотів відгукнутися, але горло зненацька звело. Подавшись уперед, дико бажаючи знайти очима Катерину, він пропустив випад противника. Удар припав у плече.

Похитнувшись, чоловік оступився. Тінь чиркнула по його шиї, присмоктавшись лише на секунду. Цього вистачило, щоб украсти ковток його життєвої енергії.

У чоловіка перехопило подих.

Злодій уже відсторонився, маючи намір через деякий час повторити спробу вгамувати вічний голод.

– Бережись! – скрикнула дівчина.

Єгор підняв голову.

Катерина бігла до нього, не звертаючи жодної уваги на небезпеку навкруги. Немов самотність тяглася на милі навколо.

Серце Єгора пропустило удар.

Дівчина опинилася в самій гущавині бою.

Як тільки-но Єгор знову отримав здатність говорити, він спробував зупинити Катерину:

– Стій!

– Не треба! – Закричала вона у відповідь, відчайдушно розмахуючи руками. – Бережись!

Розширеними від жаху очима дівчина зосереджено спостерігала за чимось над головою Єгора. Чоловікові не треба було навіть дивитись, щоб зрозуміти: Тінь вже приготувалася до наступного удару.

Замість захисту чи оманливого ходу, щоб уникнути чергового укусу тварюки, він заціпеніло стежив за пересуваннями дівчини. Єдина думка, що билася пульсом у його скронях, була про безпеку Каті.