РОЗДІЛ 8

Після того, як Єгор отримав згоду, він покинув мою кімнату. І досить неохоче, ніби зробив величезну ласку. Багато чого в ньому так і залишилося для мене загадкою, особливо те, як різко могла змінюватися його лінія поведінки: від агресивно-владницької до терпляче-компромісної. Хоча одне я помітила точно: варто мені дійти до межі кипіння, як будь-який тиск з боку чоловіка зникав, а сам він готовий був йти на мир.

Таким ось дивним чином ми й домовилися, що Єгор повернеться за мною через пів години, щоб супроводити до їдальні. Після нічного жаху проспала я досхочу і сніданок, і обід, який можна було сміливо зарахувати вже до ранньої вечері. Тому зовсім не здивувалася, що шлунок обурювався від голоду. До речі, а ось нудота, що часом мучила навіть наступної доби після нападів, не з'являлася. І це не могло мене не радувати.

Я озирнулася. У кімнаті було чисто. Коли і хто встиг все відмити, змінити постіль – лишилося загадкою. Те, що Єгор це зробив самостійно, не вірилося. Чоловік та прибирання – речі несумісні. Так ще мій тато говорив.

З душової я не вийшла – майже виповзла. Від гарячої води, що не тільки змила бруд і втому, а й зняла емоційну напругу, тіло, здавалося, перетворилося на пластилін.

На ліжку мене чекала синя сукня та комплект спідньої білизни. Абсолютно нового. Що це ще за новина?

Запитати, та й подякувати знову не було кому. Єгора поблизу не виявилося. Ух, я б відсипала йому подяки сторицею! І за недомовки його прокляті, і за звинувачення у галюцинаціях, і за сон у моєму ліжку, і за те, що якимось чином дізнався мій розмір!

Ну, так він і переодягав мене…

Ще в лабораторії Іларіона я помітила на собі підвіску-кулю, такий дивний подарунок тітки Єгора, але чіпати її і розглядати не поспішала. Спогад, як саме Елла віддала мені річ, був немов у тумані. Усю останню добу я навіть не подумала про цей «презент», і зовсім не відчувала ланцюжок на шиї.

Після поминок я ще була у своєму часі, вранці прокинулася вже у минулому. Із нового на мені була лише ця підвіска. Отже, причина у ній.

Перший же боязкий дотик минув вдало. Небо не впало мені на голову, земля не розкрилася пекельною прірвою, блискавка не засліпила за нахабство. Загалом, нічого з очікуваних фентезійних спецефектів не спрацювало. Хоча, правду кажучи, я очікувала саме цього або хоча б гнівного голосу Господнього.

Але... нічого не сталося. Абсолютно нічого!

Я навіть відчула певне розчарування, не отримавши доказів магічної присутності. Адже якщо подорожі в часі існують, то й інші містичні складові мають місце! Так? Чи мені варто було знову повернутися до версії власної  недолугої фантазії?

На перший погляд, куля була вилита зі срібла і виглядала як звичайні снаряди з гострою головною частиною для бойових пістолетів. Щоправда, один бік підвіски перетинали дві горизонтальні лінії, немов подряпані чиєюсь нетвердою рукою, як позначки про щось.

Ще кілька хвилин покрутивши в руках кулю, я втратила до неї будь-який інтерес. Якщо навіть саме ця річ і стала причиною всіх моїх нещодавніх пригод, то розповідати свої таємниці вона не збиралася.

Мені потрібно було зв'язатися з тіткою Єгора і спробувати з'ясувати хоч щось у неї! Але якщо час зробив кульбіт, повернувши назад три місяці, то Елла не була ще на похороні і не зробила мені дивний подарунок, а отже, допомогти розібратися, що саме відбувається, не могла. Чи могла? У будь-якому разі, поки ця жінка відпочивала, мандруючи, поспілкуватися з нею не було змоги. Отже, я знову в безвиході! І навіть не знаю, чому загине Єгор.

Занурена в роздуми, я повністю одяглася, сховавши підвіску під тканину, і просушила рушником волосся. Заплітати не стала, залишила розпущеними та злегка вологими.

Як не намагалася, а не могла викинути з голови останню розмову з Єгором, його голос, обличчя, дотик.

Наслання якесь.

Той момент одкровення, як іскра світла у пітьмі, був на вагу золота. Не сумніваюся, що саме він вплинув на моє рішення залишитися.

Зручні балетки з м'якої шкіри чекали мене ліворуч від дверей. Посміхнувшись, я ще раз здивувалася передбачливості Єгора. Добре підготувався.

Варто було тільки підійти до дверей, як вони відчинилися, ніби й зовсім без моєї участі, а на порозі кімнати з'явився... не Єгор.

Дворецький.

Від його похмурого погляду з-під густих брів мені відразу закортіло розчинитися у повітрі.

– Господар просив провести вас до столу, – сказав він, пропонуючи мені руку для опори. – Якщо, звичайно, ви вже готові.

Поглянувши на його грубу міцну долоню, я ледве ковтнула в’язку слину. Такими руками не складно скрутити в’язи або навіть відпиляти голову... як хтось це зробив з бідною Ганнусею.

– Щось не так? – невдоволено спитав Петро е-е-е… Іванович?

На Івановича він не тягнув. Високий, міцний, справжній козак. Ну і що з того, що сивий? Старим від цього не ставав.

Я продовжувала задкувати, а дворецький похмуро стежити за кожним моїм рухом, не прибираючи запропоновану долоню.

– Мені варто покликати господаря?

І як я зможу пояснити Єгорові цей неприродний жах?